Творчий гурток №15

Корочє одного разу мені прийшлось встати рано і піти на роботу. І я до цього добре підготувався. Порахував гроші, постірав шмотки, залишилось просто піти. І так чекаю за завтра, понеділка, радий що всьо получиться. Музику послухав, книжку почитав. І на радостях біжу до дітей в кімнату погратися. А вони такі туди-сюди і до мене напросилися. І пояснюю я такий, що то за наклейки на шафі. То термінатор. А то аладін. А то альф. А це що? А це календарики! То мені дядя Женя подарував! А мала така хваць ті календарики по гривні п'ять штук, і давай драла з ними! Я такий чуть чуть розстроївся, бо вони вже там давно були, вже навіть привик. Дивлюся, а малий собі хап коропку с під старого лазера жовту таку, і тоже тікати! І так вони мене обчистили, аж трошки стало обідно. Але нічо, думаю, завтра на роботу. І йду собі прилягаю в іншій кімнаті і тут як начинається! Бат херт, сльози, ніс не дихає, серце не б'ється, дідько знає, що коїться! Ніби я тіки шо крос біг! Я поняв що спати не вийде, і це викликало в мене вже не просто смуток а такій смутний страх на рахунок успішності завтрашньої затії, бо вже пів наснаги уліточилось. Встаю такий, з острахом і думаю, шо мені робити, бо до завтра ше вісім годин. І лежу пів години, і нічо не міняється. Йду робити собі каву, а в хаті тихо, ніч, лиш фанарі світять. І стою такий на кухні коло чайника як дибіл і не знаю, де час до ранку потратити. Та кава мало чим помогла але я вже добряче злий рішаю ше ноут бук включити. Включався він десь півтори мінути, і я пішов курити. А сігарєта не куриться вообще! Не горить, тіпа як мокра, і не тягнеться з неї дим, як бутто ти в роті кусок соломи тримаєш. Щей перед послідня, бо пораховано всьо було шоб собі перед маршруткою покурити завтра. Я такій би матюкнувся але вже пів друга і тихо так, бо всі сплять. Захожу я до того ноут бука, весь вонючий від диму, а він мені еррор: зере із нот самсінг зат ю кен юз імедіейтлі. Пліз конект йо систем адміністратор. Змотую я той ноутбук його ж кабелем, і включаю собі тєлік. А там якраз по кабельному реклама! Кожен Мій Ранок Починається з Сиру! Си ру Пи Ря Тин! Справжнього ніжного свіжого сиру, Си-Ру Пи-Ря-Тин! Щедрий, горіховий, може вершковий, кожен з сирів має смак неповторний! Це сир Пирятин! Т-с-с-с… Хто Ми! Хвалений Сир! Якого Пирятину! Тому Що! Кожен ранок як свято! Для сирних фанатів Із сиром Пирятин! Бздиньк! Жовто-Сирний Логотип – Сир Пирятин Фаворит! І ліфт закрився. Подивився я такий на ту рекламу і просто ляг собі після неї з відкритими в потолок очима і чекав ранку. Десь в сьомій годині можна було вставати, але нічо не вийшло, бо сонце піздєц як світило. Я навіть пішов на автобусну в осінній куртці і там закурив, але то шось було таке, шо на мене кожен пес і школярка дивилися як на наркомана… Може, я смердів тими сигаретами, що не куряться. Одна мала навіть спитала: дядечку, ви що сиру Пирятин об'їлися? І поняв я такий що вже не піду сьодні на роботу, а коли – хз, коли воно вже само по собі получиться. А ше потім я пішов в магазин шось купити, і дивлюсь, на сирному відділі такий сирок 150 грам лежить… і там такий логотип жовто-сирний. І такими смішними буквами, ніби атракціони в луна парку Пи-Ря-Тин пише )

— Та шо воно за папка така, шо в мене звідти файли зникають!
Лєнка говорила як типова черкащанка, трохи в ніс: так наче вона завжди на шось ображена, навіть коли ні. Правда, зараз вона точно була на ображена, і то на все на світі — файли справді пропадали.
Віталік обережно кинув:
— Як так? — з намаганням ніби підтримати тему, але не виявити надміру цікавості, а то знає він такі «подивися, шо там»; не розгребешся.
— «Документи»! Візьми подивися.
— Ну добре, давай гляну.
«Ні тобі "будь ласка", ні "якшо маєш час". Ніби в мене своїх проблем мало». Віталік понуро тримав свої думки у собі. Він ніяк не міг закінчити велику статтю, яку обіцяв редактору, і Лєнчина впевненість в тому, шо він мусить робити їй все і одразу, уже добряче діставала. Взяв ноутбук, нехотя пробігся очима по будові папок. Нічого надзвичайного.
— Я туди скачані реферати складую, скани всякі, бланки, а тепер половини нема! Я вже все перепробувала!
«Ха», — подумав Віталік. — «Ти це щойно помітила, я ж знаю. Пробувала вона шось, ну-ну».
— То якийсь бермудний трикутник!
— Бермудський, — буркнув Віталік.
— Я й кажу, бермудський трикутник! Всьо шо туди не попадає, всьо зникає безвісти!
Робити вигляд, наче вона ніколи й не помилялася, теж було Лєнчиною рисою. Віталік вже втомився від тих рис. Шо його тримало коло неї, невідомо. Тобто як, ясно шо тримало. Не було б її, не було б взагалі до кого йти.
— То як, найшов шось?
— Та чекай, тільки ж взяв у руки. — Йому водночас і не хотілося мудрувати над тим ноутом, і не хотілося повертатися до статті. Тому всі кроки він робив повільно. Відкривав термінал, вводив запити так повільно, наче вперше.
— Це довго буде? — Віталік почув у запитанні роздратування. Здивувався, де б воно мало взятися. Подумки знизав плечима.
— Не знаю, не заважай.
— Ну то я піду з дівчатами, бо Валька вже дзвонить і питає, де я.
— Знову на гульки? — видав Віталік традиційну репліку, яку завжди кидав жартом в таких випадках; тільки шось посмішки в його голосі чути не було.
— Ммм. Даси сотню?
Сотня дісталася з гаманця і повисла в повітрі, звідки її швидко цапнула стрьомно наманікюрена рука.
«Тут сотня, там сотня. Певно, якщо порахувати, скільки я їй даю, то міг би собі за житло платити». Двері рипнули і стукнули, почувся далекий гуркіт старого ліфта. Віталік все так само повільно клацав по клавішах, але остання думка засіла в мозку і закручувалася там, як пісня на платівці, в усе тугіші витки. Він прокручував її знову і знову, аж поки не знайшов дивний файлик, що викликався у Кроні. З назвою «привіт від Діми». «Мабуть, воно» — і відкрив. Накручений, як ніколи, Віталік взагалі не здивувався, побачивши ім'я колишнього Лєнчиного хлопця в назві файлу. Текстовий файл був простий, як ніколи:

find /home/lienka/документи/* -mtime +30 -exec rm -f {} \;

«Ааа. Ясссно. Ну хай так і буде».
Віталік все відкрите, крім папки «документи», чемно позакривав і поставив ноут на місце. Не скільки було тих речей, не скільки збирання, як він вже стояв на порозі з торбою через плече. «Ну ок, треба хоч записку лишити». Писнув кілька слів, причепив стікер на ноут. Закрив за собою двері. Потім ше доведеться слухати її телефоном, і шось пояснювати, і шось ше. І треба буде знову бути самому, і звикатися з цим. Але то буде потім.

** рядок коду — команда в linux, яка вилучає з вказаної папки всі файли, старіші за 30 днів