Творчий гурток №3
e
| 16
| Розділ: Творчість і мистецтво | 15 лютого 2018 21:56
Вітаємо! То є гра для всіх, хто хоче спробувати себе в якості письменника.Правила цієї гри наступні:
- Кожен, хто хоче підписатись на гру, повинен написати короткий коментар до цієї статті, за шо отримає у відповідь випадковий троп із сайту tvtropes.org (англійською мовою, доведеться перекладати якшо не зрозуміло).
- Прочитавши опис тропа, на його тему необхідно написати невеликий текст: оповідання, вірш, газетну статтю, уривок п'єси, сценарій серіалу, секретний документ фбр, запис із щоденника гітлера, сторінку з міжгалактичної вікіпедії, лог із потойбічного чату, священні тексти людей-кротів, послання від прибульців винахіднику кубика-рубика - будь-який текст. Цей текст потрібно запостити у відповідь на троп який вам задали.
- Текст не повинен бути надто довгим, але має бути довшим за два-три речення.
- Крайній срок написання тексту - один тиждень. Наступного тижня ця стаття закривається (відключаєтсья можливість писати нові коментарі) і відкривається нова.
- Коментарі повинні використовуватись лише для гри. Критика і відгуки стираються і баняться. Обговорювати можна в чаті.
Хто хоче прийняти участь - напишіть коментар. Інші обговорення - в чаті.
Попередні гуртки: №1, №2
Смайли
Slim.km
| 16.02.18 04:41:08 | #
Одного разу до мене дійшло, що після зустрічання із дівчиною повинна наступити стадія пропозиції руки і серця. І в цей момент в мене сталася стадія повного ступору і переляку. Я не знав з чого почати, і як зробити наше побачення незабутнім. Я хотів замовити щось з телебачення, в стилі давай одружимось, але ця ідея відпала. Склалося враження, що якщо я прямо зараз до неї не подзвоню, цього не станеться ніколи. Тому я довго знаходився в такому дивному стані, і надіявся лише на її дзвінок – адже подзвонити самому і сказати Такі Слова… Та яке там дзвонити – сказати їй це вживу було чимось жахливим і неможливим. Мій дивний стан помітили оточуючі і почали за мене переживати. А всередині я дуже хотів цього моменту, і був переконаний, що саме це повинно статися рано чи пізно.
+Спойлер
Я захотів сам подзвонити їй, але телефон випав з рук. На екрані з'явився напис: «недостатньо коштів на рахунку». Я нахилився його підняти – і боляче вдарився головою об стіл. Потім я вирішив піти поповнити рахунок, але одів лівий носок на праву ногу, а ліву взагалі лишив без носка, і вийшов з хати задом, не тим боком запхавши ключ. Зайшовши в маршрутку, я відчув пронизливі погляди людей, і тільки потім зрозумів, що одів мамину куртку і замшеву шапку. Приїхавши в такому вигляді до міста, я пішов в кафе, сів там і заказав собі дуже міцну каву, а коли випив її – зрозумів, що приїхав взагалі без грошей. Домовившись з барменом повернутися і розплатитися потім, я пішов поповнити рахунок на телефоні, але його теж забув дома. Єдине, що я міг зробити – це піти в гості до друга, але по дорозі мене зловила міліція і сказала, що розшукується хатний злодій, що краде жіночий одяг. Написавши в райвідділі признання, і вирішив піти все-таки назад додому. Там вже чекали мама і тато, і дуже сильно скандалили – вони знали про мої почуття до тої дівчини, тому силоміць взяли мій телефон і її номер, щоб подзвонити до неї і посварити нас. По хаті літала посуда, я плакав і царапав собі під ковдрою лице, поки мама обзивала мою дівчину послідніми словами. Та також не залишилася в обіді, і такими з словами називала мою маму. На другий день я поняв, що лишився взагалі без дівчини. Тому я до тепер не одружений, полюбляю порно, і сижу в контакті. Якщо цей текст читатиме та, єдина – відгукнися будь-ласка! Пропозицію руки і серця я тепер робитиму ні на кого не покладаючись, випивши півтора літри портвейна залплом, щоб побороти хвилювання, а перед цим провіривши нашу сумісність в інтернеті на сайті сумістностей. Мені вже скоро 60 і секс у мене був всього три рази – один раз і коханою, і два по помилці, після добрячої дози алкоголю, так що можеш бути впевнена в моїй подружній вірності! Я навіть купував віагру щоб випробувати себе в ліжку, щоб знати, чи сподобається тобі наша перша шлюбна ніч, і результат мене здивував,а також мою праву руку, так що ти знайшла саме того хлопця, який тобі підійде! Я чекаю тебе біля слупа на вулиці Заньковецької 24 біля Оперного Театру, в мене буде синьо-жовтий шарфік і затички в носі від простуди. Я буду тримати книжечку «Квіти Для Елджерона», щоб ти поняла, що маєш справу із справжнім інтелектуалом! Я дуже люблю студентів, і вірю, що ти настояща студентка, тому в нас буде міцна сім'я, здорові діти, і ми їздитемемо на заробітки в Польщу по безвізу. Я більше не знаю, що тобі запропонувати, хіба що переглянути цікавий фільм – Влюбльонний Тома. В цій кітайській мелодрамі хлопець, використовуючи цифрові технології, шукав собі дівчину, але він трохи невдаха, і я вірю що в мене получиться набагато краще. Так що нічого не бійся, а просто приходь на побачення, і сама побачиш, що я можу після скількох років сублімації! Чао!
♥
| 21.02.18 21:08:16 | #
А. Б. В. Ск. Лад. Слово. Образ. Питання. Похилена голова. Відповідь. Похилий горизонт з блискавкою над ним. Двоє. Лице близьким планом. Лиховісне. Ніж. Блищить. Червоне. Синє. Червоне. Синє. Яісналубма. Дощ. Густий нічний трафік. Горбата поліцейська машина. Чоловік в плащі. Горбиться над тілом. Калюжа крові, у ній рука. Газета. ВЕЛИКИЙ ЗАГОЛОВОК. Багато дрібного тексту. Фотографія: чоловік в плащі. Горбиться над тілом. Похилий горизонт. Двері. Кабінет. Стіл. Попільничка, а в ній димить окурок і ще кілька десят вже загаслі. Килим. Ноги: ліва, права, ліва, права. Вішак, плащ, капелюх. Телефон. Вішак, без капелюха і плаща. Зачинені двері. Швидкі ноги збігають сходами внищ. Машина. Ще три. Десяток чоловіків. Дощ. Зляканий консьєрж. Багато ніг збігають сходами вверх. Виламані двері. Ліжко. Двоє. Вона на ліжку. Він на землі у наручниках. Слова. Слова. Слова. Сльози. Попільничка,в ній димить сигарета з червоним кільцем помади на фільтрі і ще кілька десят вже згаслі. Слово. Лад. Ск. В. Б. А.
Kava
| 18.02.18 11:18:35 | #
- ого!
- ти подивися…
- Ааа?
- доцю, негарно пальцями показувати.
- блін…
- це ж треба, ото вирядилася!
Люди шепочуть, а хто і в голос коментує. Косять очі і відверто витріщаються. А Катці байдуже, навчилася незважати ще в пору літніх таборів, що більше нагадували інтернат. Батьки на все літо постійно у такий відправляли покращити здоров‘я. Як евакуйовані з Прип´яті мали пільги і могли безкоштовно отримувати три путівки по 22 дні у табір ‚Юность‘ ( рудимент радянщини) у с. Заозерне. І отримували! Одну для мами, одну для тата ну і одну для неї. Тільки їздили чомусь не всі разом, а Катруся одна на всі 66 днів і потім ще на 30 до бабусі.
То таке цікаве оздоровлення було. Годували погано, а то і не годували і тоді страждали городи місцевих. Але то пусте, бо корпуси стояли на березі моря. Якщо прокладеними алеями йти, то десь хвилин 10, а якщо махнути через паркан, то 5 і ти біля моря. Нянічкам, вожатим і вихователям по великому рахунку було байдуже чим діти займалися, головне щоб кількість голів на завершення заїзду була тою самою, що і на початку. А таким як Катя, що кожного літа приїжджали на всі три зміни, то і взагалі суцільні вольності — роби що хочеш, тільки показауйся раз колись, що жива і здорова. Робити що хочеш звісно гарно, але в тому і біда, що сильно не було чим зайнятися. Бібліотеку на сотню нещасних книжечок, вона перечитала ще в перші три літа. Бісер, макраме і усе інше рукоділля в неї викликали приступи агресії: сидіти і нудити петелька за петелькою — кому таке сподобається? Зараз вже Катя розуміє, що злилася так, бо не було грошей на навіть найдешевші матеріали, але тоді гордість не дозволяла признатися, краще було зверхньо казати, що ті заняття для зануд. Отож, залишалося лише дві опції: ‚крутити‘ любов як вони тоді казали і плавати. З першим було туго: Катя була уся така кострубата, гострі коліна, худюща ну і по-правді недоглянута якась, неохайна. Гарно розказувати про свою самостійність коли збоку легіон з мам, тат, бабусь і тіток, а коли ти в 12 один на один з пральним порошком, цю битву не завжди виграєш. Залишалося плавати. От дівчисько і плавало. Кисла днями у тому морі. Євпаторія на косі, то до буйків і назад було що гребсти. Тоді якраз був дуже популярний мультик про русалоньку Аріель, багато дівчаток приїздили в табір з цілими альбомами куди треба було вклеювати наклейки про пригоди морський друзів: Себастіана, Флаундера і власне Аріель. Таких альбомів у неї звісно не було, але був у холі старенький телевізор де можна було подивитися серію -другу про захоплюючий підводний світ. А ще коли плавала уявляла себе справжньою русалкою, яка кожний день рятує жителів морського царства. Окрім того була ще одна розвага. Катруся товаришувала з місцевими ‚бізнесменами´ — вони часом навіть давали катнутися на таблетці чи банані, рідко за те не за 2.50 як всім, а на халяву.
Як не крутися, але юність є юність і у 13 у ювілейний 5 раз в ´Юності´ Катя закохалася. Він приїхав з Дніпропетровська. Джинси труби, футболки з модними малюнками, принтами як тепер кажуть, і свій плеєр з касетами. Ясно що за ним вмирали всі, в нього навіть касети ТаТу и Діскатєкі Аварії були. Мучилася Катя цілих 7 днів і таки освідчилася у листі. Ну а далі історія відома і банальна до оскоми: Ромео — зовсім не Ромео, розстріпав усім, навіть охочим листа давав читати. Як з неї сміялися, кроку не можна було ступити. Катя навіть майже перестала ходити в їдальню, їй здавалося що на неї витріщалися УСІ,в тому числі і поварихи. Скільки пролила сліз і навіть придивлялася до гострого ножа, бо як так жити, то краще вмерти. А потім сталося щось дуже дивне — закінчилося 22 дні другого літнього заїзду і ВСІ хто з неї сміялися пороз´їжджалися, а Катя залишилася зустрічати наступну зміну. І ніхто не знав з щойноприбулих дітлахів про її сором, і все було нормально і вона навіть подружилася з деякими дівчатками. На любов того літа Катруся більше не наважилася. А як приїхала назад до себе в Полтаву, то зрозуміла що зважати на те, що говорять люди — дурних робота. З тим девізом і живе.
Тому зараз її взагалі не турбували оті перешіптування і показування пальцем. Катя розчесувала червоне волося, махала своїм великим хвостом русалки ( шила на замовлення, таке навіть на АліЕкспресі не купиш) —сонячне проміння виблискувало на лусці-бісеринках— і думала: ´Як ж то хороше втілювати свої мрії, хай і через 20 років!‘
- ти подивися…
- Ааа?
- доцю, негарно пальцями показувати.
- блін…
- це ж треба, ото вирядилася!
Люди шепочуть, а хто і в голос коментує. Косять очі і відверто витріщаються. А Катці байдуже, навчилася незважати ще в пору літніх таборів, що більше нагадували інтернат. Батьки на все літо постійно у такий відправляли покращити здоров‘я. Як евакуйовані з Прип´яті мали пільги і могли безкоштовно отримувати три путівки по 22 дні у табір ‚Юность‘ ( рудимент радянщини) у с. Заозерне. І отримували! Одну для мами, одну для тата ну і одну для неї. Тільки їздили чомусь не всі разом, а Катруся одна на всі 66 днів і потім ще на 30 до бабусі.
То таке цікаве оздоровлення було. Годували погано, а то і не годували і тоді страждали городи місцевих. Але то пусте, бо корпуси стояли на березі моря. Якщо прокладеними алеями йти, то десь хвилин 10, а якщо махнути через паркан, то 5 і ти біля моря. Нянічкам, вожатим і вихователям по великому рахунку було байдуже чим діти займалися, головне щоб кількість голів на завершення заїзду була тою самою, що і на початку. А таким як Катя, що кожного літа приїжджали на всі три зміни, то і взагалі суцільні вольності — роби що хочеш, тільки показауйся раз колись, що жива і здорова. Робити що хочеш звісно гарно, але в тому і біда, що сильно не було чим зайнятися. Бібліотеку на сотню нещасних книжечок, вона перечитала ще в перші три літа. Бісер, макраме і усе інше рукоділля в неї викликали приступи агресії: сидіти і нудити петелька за петелькою — кому таке сподобається? Зараз вже Катя розуміє, що злилася так, бо не було грошей на навіть найдешевші матеріали, але тоді гордість не дозволяла признатися, краще було зверхньо казати, що ті заняття для зануд. Отож, залишалося лише дві опції: ‚крутити‘ любов як вони тоді казали і плавати. З першим було туго: Катя була уся така кострубата, гострі коліна, худюща ну і по-правді недоглянута якась, неохайна. Гарно розказувати про свою самостійність коли збоку легіон з мам, тат, бабусь і тіток, а коли ти в 12 один на один з пральним порошком, цю битву не завжди виграєш. Залишалося плавати. От дівчисько і плавало. Кисла днями у тому морі. Євпаторія на косі, то до буйків і назад було що гребсти. Тоді якраз був дуже популярний мультик про русалоньку Аріель, багато дівчаток приїздили в табір з цілими альбомами куди треба було вклеювати наклейки про пригоди морський друзів: Себастіана, Флаундера і власне Аріель. Таких альбомів у неї звісно не було, але був у холі старенький телевізор де можна було подивитися серію -другу про захоплюючий підводний світ. А ще коли плавала уявляла себе справжньою русалкою, яка кожний день рятує жителів морського царства. Окрім того була ще одна розвага. Катруся товаришувала з місцевими ‚бізнесменами´ — вони часом навіть давали катнутися на таблетці чи банані, рідко за те не за 2.50 як всім, а на халяву.
Як не крутися, але юність є юність і у 13 у ювілейний 5 раз в ´Юності´ Катя закохалася. Він приїхав з Дніпропетровська. Джинси труби, футболки з модними малюнками, принтами як тепер кажуть, і свій плеєр з касетами. Ясно що за ним вмирали всі, в нього навіть касети ТаТу и Діскатєкі Аварії були. Мучилася Катя цілих 7 днів і таки освідчилася у листі. Ну а далі історія відома і банальна до оскоми: Ромео — зовсім не Ромео, розстріпав усім, навіть охочим листа давав читати. Як з неї сміялися, кроку не можна було ступити. Катя навіть майже перестала ходити в їдальню, їй здавалося що на неї витріщалися УСІ,в тому числі і поварихи. Скільки пролила сліз і навіть придивлялася до гострого ножа, бо як так жити, то краще вмерти. А потім сталося щось дуже дивне — закінчилося 22 дні другого літнього заїзду і ВСІ хто з неї сміялися пороз´їжджалися, а Катя залишилася зустрічати наступну зміну. І ніхто не знав з щойноприбулих дітлахів про її сором, і все було нормально і вона навіть подружилася з деякими дівчатками. На любов того літа Катруся більше не наважилася. А як приїхала назад до себе в Полтаву, то зрозуміла що зважати на те, що говорять люди — дурних робота. З тим девізом і живе.
Тому зараз її взагалі не турбували оті перешіптування і показування пальцем. Катя розчесувала червоне волося, махала своїм великим хвостом русалки ( шила на замовлення, таке навіть на АліЕкспресі не купиш) —сонячне проміння виблискувало на лусці-бісеринках— і думала: ´Як ж то хороше втілювати свої мрії, хай і через 20 років!‘
e
| 21.02.18 20:30:31 | #
Квартира Валєри. Дзвінок в двері.
- Хто там?
- Відкривай, бля, це я!
- Хто, я, бля?
- Я, бля, в смислі, ти.
- Та ну, нє бля.
- Та як нє як та! Я це ти, тікі бля з будущього.
- Піздєц. Дуже блять правдоподібно, іди нахуй.
Гримає в двері.
- Відкрий, я божусь бля, то я!
- Зара чекай, бля, відкрию і дам пизди.
Відкриває двері.
- Бля, внатурі я.
- А чо б я пиздів.
- Слухай, бля, шо реально з будущього?
- Да.
- Ну заходь тада.
Заходить.
- А з якого будущього? Який год?
- Я точно не знаю, з недальокого, а яке зара число?
- Яібу яке зара число.
- Ну да.
- Сиш, а нахуя ти прилетів з будущього?
- То довго пояснювати. Маєш пять рублів?
- Нашо тобі пять рублів, ти чьо, дурак?
- Ну мені не хватає на дуже одну важну хуйню, я потім віддам. Позарєз нада.
- Бля ну раз позарєз.
Дістає з штанів п'ять гривень.
- А точно віддаш?
- Клянусь смертю матері! Ладна, мені треба срочно біжати.
- Ого, але ти скажи сначяла чьо там так в будущьому!
- Я б с удовольствієм тікі срочно треба біжати на маршрутку врємєні обратно!
Вибігає з квартири.
*Так Валєра розвів сам себе в прошлому*
- Хто там?
- Відкривай, бля, це я!
- Хто, я, бля?
- Я, бля, в смислі, ти.
- Та ну, нє бля.
- Та як нє як та! Я це ти, тікі бля з будущього.
- Піздєц. Дуже блять правдоподібно, іди нахуй.
Гримає в двері.
- Відкрий, я божусь бля, то я!
- Зара чекай, бля, відкрию і дам пизди.
Відкриває двері.
- Бля, внатурі я.
- А чо б я пиздів.
- Слухай, бля, шо реально з будущього?
- Да.
- Ну заходь тада.
Заходить.
- А з якого будущього? Який год?
- Я точно не знаю, з недальокого, а яке зара число?
- Яібу яке зара число.
- Ну да.
- Сиш, а нахуя ти прилетів з будущього?
- То довго пояснювати. Маєш пять рублів?
- Нашо тобі пять рублів, ти чьо, дурак?
- Ну мені не хватає на дуже одну важну хуйню, я потім віддам. Позарєз нада.
- Бля ну раз позарєз.
Дістає з штанів п'ять гривень.
- А точно віддаш?
- Клянусь смертю матері! Ладна, мені треба срочно біжати.
- Ого, але ти скажи сначяла чьо там так в будущьому!
- Я б с удовольствієм тікі срочно треба біжати на маршрутку врємєні обратно!
Вибігає з квартири.
*Так Валєра розвів сам себе в прошлому*
Slim.km
| 17.02.18 18:32:12 | #
Я йшов по вулиці, не розуміючи, що за помилка трапилася зі мною, якщо я просто заснув від алкоголю. Дорога була вкрита снігом, хоча це був серпень. Траса була пустою, не дивно, адже мій біогодинник підказував, що це десь третя ночі. Я йшов трасою, знаючи, що мушу прийти. І, йдучи, я мав повно часу, щоб подумати над своєю поведінкою.
+Спойлер
Це був звичайний вечір, в кафе, в якому я провожу кожні вихідні. Діставши навушники, я підсів до знайомих, почав з одного пива, через 20 хвилин підійшли інші. Нас стало більше, я влився в їх компанію, ми продовжили. Як на щастя, опів на одинадцяту підійшли незнайомі дівчата зі своїм алкоголем, і підсіли до нас. Я почав відчувати ейфоричне збудження від випитого алкоголю, і почав з усіма знайомитись. Але тут в мене подзвонив телефон – на зв'язку була мама. «Коли ти ідеш додому?» - Пролунало з трубки. Я сказав: «Я не знаю». «Щоб ти за п'ятнадцять хвилин був на зупинці – їхатиме останній автобус, ти встигнеш, і я тебе чекаю». Мене накрила хвиля ненависті. Я сказав: «Я не знаю, коли я буду. Я зараз в кафе, тут друзі. Я не можу все кинути, і просто піти додому, це здивує моїх колег. Взагалі в мене в планах було прийти під ранок, сьогодні особливий вечір, я залишуся допізна. Це не обговорюється, я думаю, що надав достатньо інформації і до мене немає претензій!» - я кинув слухавку, відчуваючи злість і ненависть, ніколи не приходилося покидати таку гучну компанію, позорячися тим, що тебе забрала додому мама. Дівчата помітили мій нехороший настрій і сказали: «випий вина! Ми самі купили!». Я пригубив їхнього вина, а друг дав мені запити портвейном. Мені стало зле, і я заснув прямо на столі.
Мені приснився сон. Тато вирішив вдома випити водки, і посварився з мамою. Він зібрав речі і поїхав жити до коханки. Сестра, якій мама обіцяла навчання у Львові, лишилася без освіти, бо мамі без тата прийшлося платити тими грошима за комунальні послуги. Нарешті вона одружилася на простому барменові, і зробила двох дітей, які почали жити в нас дома. Коли я прийшов додому, мені відкрив двері чоловік сестри, і сказав: «Привіт, Роман. Бабуся померла. Я працюю в твоєї мами на роботі, і в нас буде бізнес – ремонт машин. Ми більше не юристи, і ніколи не поїдемо в Моршин на шашлики, адже навіщо нам це – поряд є афігенне рок-кафе з тьолками, де мож просрати всю зарплату. Йди мий ноги, а завтра треба скопати вручну весь город, десять соток, бо бабла нема на орання – тато більше не плате ні за шо а ти безробітній червак, просто среш бабки на пиво… Хоча би город скопаєш. Ми продали твій комп і ноутбук, модний одяг віддали нашому кумові, носи поки шо хебе. Якраз в тєму до лопати. І плеєр цей викинь – моя сім'я слухатиме лише шансон – нєфармалів ми не уважаєм. Після городу – півтори години сидіння з дітьми, і якщо повезе – 20 грам водки і чиста постіль. Якшо с'Їбешся в «Катрін» постіль не перем. Добро пожаловать в рай!»
Я прокинувся мов від удару током. Треба було валити додому. Наступне, що я пам'ятаю – це дорога. Засніжена траса, Коломия – Шепарівці. Саме по ній їдуть рейсові автобуси на Франківськ і Львів. Я йшов, а сніг валив на куртку і лице, плейєр розрядився. В лице світила машина, і вона освітила знак: Коломия-Львів – 195 кілометрів. Я поняв, що йду пішки у Львів пройшовши хату. Треба було вертатися. Пройшовши пішки купу кілометрів, я нарешті опинився дома. Двері відчиняє мама. «Ти будеш вареники? Я лиш приготувала… На завтра лишаю 20 грн на автобус. Щоб ти після роботи зайшов на обід!».
Я погоджуюсь, і йду спати. Очевидно, що про нових знайомих в барі можна забути, як і про дівчат, що купляли вино за свій рахунок. Але ж це моя мрія! Тому, засинаючи, я даю собі обітницю, перед візитом в то кафе наступний раз вирішити всі питання вдома, як фінансові так і побутові. Якщо гуляти, то з музикою! На цій веселій ноті я заснув, і по телефону більше ніколи нікому не хамив.
Мені приснився сон. Тато вирішив вдома випити водки, і посварився з мамою. Він зібрав речі і поїхав жити до коханки. Сестра, якій мама обіцяла навчання у Львові, лишилася без освіти, бо мамі без тата прийшлося платити тими грошима за комунальні послуги. Нарешті вона одружилася на простому барменові, і зробила двох дітей, які почали жити в нас дома. Коли я прийшов додому, мені відкрив двері чоловік сестри, і сказав: «Привіт, Роман. Бабуся померла. Я працюю в твоєї мами на роботі, і в нас буде бізнес – ремонт машин. Ми більше не юристи, і ніколи не поїдемо в Моршин на шашлики, адже навіщо нам це – поряд є афігенне рок-кафе з тьолками, де мож просрати всю зарплату. Йди мий ноги, а завтра треба скопати вручну весь город, десять соток, бо бабла нема на орання – тато більше не плате ні за шо а ти безробітній червак, просто среш бабки на пиво… Хоча би город скопаєш. Ми продали твій комп і ноутбук, модний одяг віддали нашому кумові, носи поки шо хебе. Якраз в тєму до лопати. І плеєр цей викинь – моя сім'я слухатиме лише шансон – нєфармалів ми не уважаєм. Після городу – півтори години сидіння з дітьми, і якщо повезе – 20 грам водки і чиста постіль. Якшо с'Їбешся в «Катрін» постіль не перем. Добро пожаловать в рай!»
Я прокинувся мов від удару током. Треба було валити додому. Наступне, що я пам'ятаю – це дорога. Засніжена траса, Коломия – Шепарівці. Саме по ній їдуть рейсові автобуси на Франківськ і Львів. Я йшов, а сніг валив на куртку і лице, плейєр розрядився. В лице світила машина, і вона освітила знак: Коломия-Львів – 195 кілометрів. Я поняв, що йду пішки у Львів пройшовши хату. Треба було вертатися. Пройшовши пішки купу кілометрів, я нарешті опинився дома. Двері відчиняє мама. «Ти будеш вареники? Я лиш приготувала… На завтра лишаю 20 грн на автобус. Щоб ти після роботи зайшов на обід!».
Я погоджуюсь, і йду спати. Очевидно, що про нових знайомих в барі можна забути, як і про дівчат, що купляли вино за свій рахунок. Але ж це моя мрія! Тому, засинаючи, я даю собі обітницю, перед візитом в то кафе наступний раз вирішити всі питання вдома, як фінансові так і побутові. Якщо гуляти, то з музикою! На цій веселій ноті я заснув, і по телефону більше ніколи нікому не хамив.
