Творчий гурток №13

| 20 | Розділ: Творчість і мистецтво | 18 жовтня 19:23

Вітаємо! То є гра для всіх, хто хоче спробувати себе в якості письменника.

Правила цієї гри наступні:
- Кожен, хто хоче підписатись на гру, повинен написати короткий коментар до цієї статті, за шо отримає у відповідь випадковий троп із сайту tvtropes.org (англійською мовою, доведеться перекладати якшо не зрозуміло).
- Прочитавши опис тропа, на його тему необхідно написати невеликий текст: оповідання, вірш, газетну статтю, уривок п'єси, сценарій серіалу, секретний документ фбр, запис із щоденника гітлера, сторінку з міжгалактичної вікіпедії, лог із потойбічного чату, священні тексти людей-кротів, послання від прибульців винахіднику кубика-рубика - будь-який текст. Цей текст потрібно запостити у відповідь на троп який вам задали.
- Текст не повинен бути надто довгим, але має бути довшим за два-три речення.
- Крайній срок написання тексту - один тиждень. Наступного тижня ця стаття закривається (відключаєтсья можливість писати нові коментарі) і відкривається нова.
- Коментарі повинні використовуватись лише для гри. Критика і відгуки стираються і баняться. Обговорювати можна в чаті.

Хто хоче взяти участь - напишіть коментар. Інші обговорення - в чаті.

Попередні гуртки: №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12
Хочеш відповісти? Авторизуйся!

ə | 19.10.18 00:09:45 | #

тепер мені

Давач | 19.10.18 00:09:47 | #

ə | 24.10.18 23:30:48 | #

- Гарі, ти чаклун!
- Шо?
Гарі Шмотер недавно поступив в Магічну Бурсу.
- Ти чаклун, Гарі!
- Шо бля!? Я не чую!
Але досі не міг зрозуміти що він тут робить.
- ТИ ЧАКЛУН, ГАРІ!
- Я?
Мало того, зараз він приймав участь у щорічному турнірі з Мячеболу, правила якого він намагався зрозуміти в даний момент.
- ТИ, ГАРІ! ТИ ЧАКЛУН, БЛЯТЬ, ГАРІ! - казав балакучий капелюх у Гарі на голові.
Одним із правил Мячеболу було те, що воротар мав носити на голові балакучого капелюха.
- Я ЧАКЛУН!?
- ХАХАХА, ГАРІ! ТИ ЧАКЛУ-УН!!!
Гарі поставили на ворота, бо Гарі досі не міг зрозуміти жодного правила цієї гри.
- Гарі! - Підбіг до нього Грон Грізлі - Ти вже три шмоблера пропустив, блять! Це мінус тринадцять жуків з нашого мішка! ТРИНАДЦЯТЬ ЖУКІВ, ГАРІ!
- Але тринадцять не ділиться на три! - Обурився Гарі.
- Ти в Магічній Бурсі, блять, а не в математичній! - Продовжив кричати Грон.
- І як я маю ловити ті йобані шмоблери якшо вони, блять, невидимі!?
- А окуляри тобі нахуя? - Постукав Грон по голові Гарі - Дебіл ти є!
- Ні! Я просто Гарі!
Грон розчаровано зітхнув, матюкнувся собі під ніс і побіг назад на свою позицію.
- ГАРІ, ТИ ЧАКЛУН! - Продовжив балакучий капелюх.
- Ой, балакучий капелюше, блять, я не розумію, що мені робити.
Гарі розумів тільки те, що зараз вони програють Юридичному Коледжу сорок чотири жука, пять філософських бубликів і два шмагання батогом. І великою мірою це було з його, Гаріної, вини.
- Гарі, я вірю в тебе! - Кричала з трибун Хербіона - В тебе все вийде, Гарі!
- ШО МЕНІ РОБИТИ БЛЯТЬ!? - Голос Гарі потонув у шумі натовпу.
- ТІКАЙ ВІД ГРОБЛІНА, ГАРІ!
- ШО!?
Поки Гарі дивився на Хербіону, на поле вибіг гіганський, злий гроблін і почав ганятись за гравцями. Це було одним із правил гри. Переможець гробліна отримував відразу сімнадцять жуків або одну плащ-палатку на вибір.
- ТИ ЧАКЛУН, ГАРІ! - Кричав балакучий капелюх.
- ТА ЙОМАНА!!! - Гарі щодуху побіг від гробліна, який біг в його напрямку, але як тільки він відбіг від воріт, як Срако Калфой з Юридичного Коледжу загнав у них золотого колобка, чим виборов для команди двадцять магічних гривень.
Побачивши це Гарі зовсім зневірився в собі. Він відчув на своїй спині злі погляди своїх товаришів по команді. Також за спиною він чув кроки гробліна.
- ГАРІ, ТИ ЧАКЛУН!! - Продовжував капелюх.
І в цей момент Гарі не витримав. Він обернувся і з криком побіг назад на гробліна.
- Та бодай вам всім! Шоб ви всі здохли, блять! - Гарі застрибнув на голову велетенській істоті з рогами і почав заштовхувати їй в горло балакучого капелюха, - Подавись, блять! Гробліни, хуйобліни! Жуки, блять, хуюки!
Публіка затихла. Всі гравці завмерли. Гарі продовжував лупити Гробліна по голові поки той давився балакучим капелюхом.
- Гарі, ти чаклун! - Плакав капелюх.
- Та здохніть ви всі! Заєбали блять! - Гарі дістав свою чарівну викрутку і встромив гробліну в око. Глядачі зойкнули.
Гроблін впав на коліна і завалився на землю. Гарі впав біля нього, перекотився на спину і віддихувався дивлячись на стелю спортзалу.
- Магічна Бурса завалила гробліна Вітю! - Прозвучав голос коментатора - І отримає за це сімнадцять жуків і теплу воду в гуртожитку!
Спортзал наповнився аплодисментами. І хоча Гарі знав, що це далеко не перемога і що він тепер винен тринадцять тисяч шиблінгів за знищений магічний капелюх, але нарешті він почувався спражнім чаклуном і частиною чаклунської спільноти.

частково надихався цим старим відео

сокира | 19.10.18 00:15:10 | #

я сокира

Давач | 19.10.18 00:15:11 | #

сокира | 19.10.18 15:25:46 | #

Ч
Чаювання – с.р., ім., процес терапевтичного набуття ролі іншого учасника чаю чату, що триває 10 хвилин земного часу. Був поширений у віртуальному просторі інтерактивного двовимірного спілкування на теренах Західноукраїнського Рок-Порталу у 2016-2018 роках; скасований розробником коду вказаного порталу. Головним правилом "Чаювання" було не видавати, чию роль було призначено виконувати протягом вказаного відрізку часу. Випадковість розподілу ролей призводила до того, що вони не повторювалися протягом тривалих періодів – місяців, а то й років.

Відгуки учасників щодо скасування "Чаювання":
- "Та не треба було…"
- "Шкода!"
- "Було класно і ніхто не ображався. Або погано і всі ображалися."
- "Верніть якбуло!!!" (Орфографія збережена – Прим.)
- "Аватари замалі"
- "HTO ZABANUV AVOKADO?????"

Враховуючи популярність гри серед частих відвідувачів Рок-Порталу, рекомендовано повернути "Чаювання" у вжиток протягом якнайкоротших термінів. Назву "Чаювання" можна тимчасово опустити з метою надання свіжості, апгрейду, створення версії нового покоління, тощо. Однією з порад експертів з "Чаювання" була така: хай воно буде завжди.

("Словник логів чату у 157 стертих томах" – Львів, 2018, Планета Земля, Гугл Хром.)

Веллінгтон | 19.10.18 00:16:42 | #

спроба

Давач | 19.10.18 00:16:45 | #

Веллінгтон | 19.10.18 12:22:21 | #

— О, гля що я спиздив з того замку. Крутий сундук — скажи!
***
—Кохана, ось цю скриню мій батько привіз з складного і небезпечного походу.
***
— Що ти робиш! Ану постав на місце! Твій дід життям ризикував, а ти руки тягнеш! Не можна чіпати скриню!
***
— Дивися сину — цей рундук твій прапрапрадід, славний воїн, отримав за особливі застуги при штурмі ворожого замку.
***
— Діти! Це — наша сімейна реліквія. Наш далекий предок привіз цю скриню з священного походу за праве діло.
***
— Нічого не бійтеся! Я знаю — часи тяжкі, запаси їжі закінчуються, води фактично вже нема і ворог оточив нас з усіх сторін! Але не забувайте! У нас є те, чого нема у них — благосна скриня привезена століття назад з священних земель. З нею ми непереможні!
***
— Ось і прийшов мій час. З гордістю і впевненістю передаю тобі свої обов´язки — бережи цю святу скриню ціною життя свого тіла і духа. Твоя місія шляхетна і тяжка, бо ж мусиш оберігати найцінніше що маємо — запоруку добробуту, щастя і процвітання нашого народу і нашої країни. Нам жодний ворог не страшний поки скриня стоїть у цьому старовинному замку на столі куди її поставив власноруч ще сам Прокл Перший після того, як зійшло на нього одкровення і сам Отець всього сущого наповнив цей здавалося б нічим непримітний рундук вдачею і перемогою, любов´ю і добром.

——————————————————————————————————
— Ви з глузду з´їхали? Це безнадійна кампанія! Божевільні плани! Для чого нас було відривати від справ? Щоб послухати про ці сюрреалістичні прожекти?! У них краще оснащення, більше ресурсів, краща підтримка ззовні. Та ВСЕ у них краще!
— Спокійно! Ви не вловлюєте головного. Все дуже складно, але і просто одночасно — нам не потрібно вступати у відкриту конфронтацію, нам лише потрібно заволодіти ключем їхньої вдачі, скринею, і тоді нарешті на світовій арені відбудеться переділ влади.
— О…

Slim.km | 19.10.18 00:20:41 | #

I AM GROOT

Давач | 19.10.18 00:20:42 | #

Slim.km | 25.10.18 21:24:11 | #

+Спойлер
Ram Lam Yam Mam Bam йшов по засніженій вулиці Нью-Йорка, натягнувши шапку на самі вуха. З носа в нього звисала бурулька, а руки ховалися в старих дирявих рукавицях. Поруч на тротуарі догорала бочка із непотребом, біля якої ще кілька годин назад грілися бомжі, які не хотіли спати. Зараз вони поснули під мостом, тільки Ram Lam Yam Mam Bam'у залишилося йти до своєї нори ще з добрих пів години. Він тяжко працював на заводі по виготовленню сталевих тросів, і зараз була зима. А як сонячно все починалося! Спочатку привабливе кіно про ковбоїв вдома на дивані! Потім віза по грін карті і тьолки в басейні! Потім сноу-бординг і селфі із Фредом Дарстом! Потім попрасована нова сорочка, хмародер і офіс із теплими плюшками! Та де там! Це все залишилося в минулому. Після тої дороги фену, що його пригостила молода негритоска на бікіні паті він влетів в басейн на ферарі свого друга і його вигнали з роботи. Добре, що хоть ніхто не сказав , що він був обдовбаний! Списали все на три коктеля з мохіто, але з роботи прийшлося вилетіти. Потім та бабуся просила про допомогу, а виявилося що вона напарниця негра із старим засмальцьованим пістолетом в кишені. Негр забрав послідні гроші і документи, які в очах ошалілого Румбіка викинув з моста в воду. Після так-о-о-ї невдачі навіть самі близькі друзі сказали, що йому треба йти щось робити. Настала зима, і він устроївся на металозавод, де до пів першої по Нью-Йоркському крутить сталеві троси, а потім ще й пішки йде в фургончик, котрий коштує 15 баксів на тиждень.
Прийшовши, румбік включив світло. Лежанку чисто погризли щурі, розтягнувши вату з подушки по підлозі фургончика. Але румбіку було не до того. Він натиснув кнопку на ноутбуці і екран засвітився голубим світлом. рок.нью-йорк.юесей! Перший нью-Йоркський рок-чат до ваших послуг! Румбік залогінився і зайшов в чат. Там його чекала негритоска з пул-паті. Ну що ти, відробив тому довбіку на його машину? Нє, ще трохи треба покрутити троси. Але скоро розплачуся, а ти як? Я намутила отлічний фен, не такий, як то гімно від якого ти спалився недавно! Ну то що, зустрінемся? Негритоска почухала волоси під дамскіми трусиками але румбік цього не побачив – він був в чаті, а не в скайпі. Та, давай завтра після роботи! Можиш прийти прямо до мене в фургон. Ну добре, домовилися, відбій! Румбік виключив ноут і заснув тривожним сном. Та, життя в Нью-Йорку… Воно того варте. За 7 років тут він ні 1 дня не думав про повернення у Львів. Пішли вони в сраку, тупі уйопки! Я намагався там прижитися, мутив з дівчатами, і що я отримав? Та насінг! То лі діло тут. Румбік крізь сон зіштовхнув зі себе грубохвосту крису, шо нюхала його губи і смішно скоботала під носом. Ніколи не вернуся в той сраний Львів і тим більше на той конічний сайт.
На наступний вечір негритоска чекала його біля домівки. «Привіт, ти скоро будеш?» - спросила вона по телефону. «Хвилин за 15». Негритоска закурила сигарету і сперлася спиною на закриті двері. Через 7 родин Румбік прочухався на лежанці, і його дико боліла голова. Не було сумки з грошима, яку він приніс віддавати, і апаратури. Ця дура його знов кинула! Зате зад голови вкривала велика андрогенетична алопеція, розмірами така, на яку хворіли ще в радянському союзі. Людина з такою алопецією була схожа на тібетського монаха або ченця епохи середніх віків. Стало ясно, що скоро треба вертатися додому, і забути про веселе життя в Америці. Мама дома дуже сварилася, і казала, що ніхто в його сім'ї на андрогенетичну алопецію не хворів, і він перший хто приніс додому цю заразу. Так він зажив щасливо дома, забувши про свої пригоди в США.

keet | 19.10.18 00:27:49 | #

троп

Давач | 19.10.18 00:27:50 | #

| 19.10.18 12:27:31 | #

новий давай

| 22.10.18 22:25:00 | #

вібачте, це не по темі тропу, але мені хтілось написати це. по темі трохи згодом
+Спойлер
На витоптаному тисячами пар ніг до твердості камня високому пагорбі, осяяний вранішнім сонцем височів чоловік тридцяти років, у золотих обладунках з вирізбленою мордою лева на грудях, його довге русяве волосся тріпотіло проти вітру, довга борода була прикрашена дивовижними квітами, короною на ньому лежав вінок з терню. Він вдивлявся вперед, його тужливий погляд ніби шукав в темній масі, що простягалась перед ним приховані зерна чогось світлого, доброго, чистого. Але там не було нічого, крім загублених навіки душ, занепалих ангелів, ошалівших від ненависті до всього живого демонів, спраглих крові людської бісів.
Ісусові не було ні тривожно, ні страшно, зовсім не так, як коли його вели до Голгофи, чи тих митей, коли вбивали в його плоть товстезні іржаві цвяхи, чи коли у пустелі намагався його спокусити сам Сатана. О, ні, тоді він добре знав, що повинно статись і що таки сталось і це викликало дивний тваринний жах в його людського тіла. Зараз же він був абсолютно спокійний в день, коли шальки терезів повинні були зміститись в одну зі сторін, коли, застигла на ребрі у всі дні Армагедону монета, повинна була впасти лицем на Добро чи на Зло. Ісус був певен у тому, що буде чинити він у цей день і куди поведе Небесне Воїнство. Не знав він тільки, чим це все закінчиться і це незнання давало йому неймовірне відчуття спокою і гармонії зі світом. Вперше за весь час. За весь Час.
Праворуч від Назаритянина, Ісус Навин підніс до неба свою трубу, в руках у Габріеля, Михаеля і Уріеля загорілись полум'ям мечі. З усіх сторін Боже Військо кинулось на супостата.

Шістнадцять годин по тому, на залитому кров'ю полі починався перший і останній, вічний бенкет темних сил. З моменту, коли копито Безельвула розтрощило Ісусів череп, десь на сьомій годині битви - дурні людці людці недарма вважали це число Божим - земля не переставала здригатись від жахливого реготу Сатани. Навіть зараз, коли все вже було закінчено, нестерпне пекельне булькотіння його горлянки заглушало абсолютно всі інші звуки у гострих до голосу свого господаря душах пекельних виродків.
То ж і не чув безіменний чорт на крайньому східному фланзі полчищ Сатани, ні як тріщали чиїсь кості між його зубами, ні звук його власного хребта, проломаного римським метальним дротиком.
- Dextra, sinistra, dextra, sinistra! Citius! Citius!! Filii canino!!! - надривався центуріон цезаревого легіону Секстіус Бакулюс, що нарешті, після майже двох тисяч років тупої муштри біг на зустріч ворогу. - За Цезаря, за Легіон, за Марса і за Юпітера, діти ослиці, швидше, швидше!
Легіон відповідав йому тисячеголосою брудною латинською піснею, в якій згадували і матір ворога, і його сестер, і навіть молоденького його рожевощокого братця.
З висоти орлиного польоту Юпітер слідкував за тим, як його легіони, підкріплені на лівому фланзі єгипетським військом, а на правому ордами північних варварів, зметали перед собою ошалілих від страху аврамічних потвор. Громовержець навіть не смів сподіватись, що план, який приніс йому був давним давно якийсь кошлатий, нечесаний у брудному лахмітті та ще й до всього і однокий дикун, котрий назвався чомусь Меркурієм, спрацює так добре. Юпітер відчував серцем - зовсім скоро старі боги знову запанують над світом.

| 25.10.18 21:00:59 | #

+Спойлер
Я сидів в пустому, незатишному коридорі. Чи буде це правильно назвати коридор незатишним? Не знаю, цей був власне таким і перебувати у ньому чи навіть думати про нього мені було надто неприємно. Похмурий осінній день повільно повз до кінця, вогкий, брудний, холодний він, мовби суглобами хрустів позмінно то настінним годинником, то самотньою гілкою по дальньому від мене вікні.
Для чого я сюди взагалі прийшов? Яка химерна мрія погнала мене прямо в руки цих жахливих, потойбічних людей, які за величезними чорними дверима саме зараз вирішували мою долю? Насмішливе, допіру сатанинське проведіння змусило мене самого написати їм весь той безглуздий, дитинний, наївний в безкінечно інтимний текст, який зараз один в чотирьох примірниках вони роздирали своїми нахабними злими поглядами. Хто вони взагалі такі щоб мене, щоб нас судити? - вибухає у моїй голові з одноманітно нудотною періодичністю безглузде питання, вибухає аби одразу згаснути. Я надто добре знаю Хто вони такі.
Людина істота активна, її активність настільки глубоко закладена в самій людській природі, відбита тисячами мільйонів років еволюції, що найгірше, що можн зробити один гомо сапієнс з іншим - це змусити того чекати. Чекати довго, без поняття скільки ще залишилось до вирішення його долі.
Але ось з моторошним, огидним скрипом - так в амазонських болотах скриплять сухі гілки під вагою плазуючої анаконди - відкрились двері; сухий майже мертвий голос промовив: заходьте!

Я не знаю скільки часу я бездумно бродив холодними, безконечними вулицями міста. Міста брудних хідників, брудних будинків, брудного неба і брудних душ, поки врешті не знайшов нашу тимчасову оселю. Відчинивши хирляві залісні двері, у шпаринах яких вітер грає, як він любить грати на левіофанових ребрах, що найшов собі вічне пристанище десь на похмурому північному узбережжі, я піднявся на шостий поверх. Крок за кроком, вічність за вічністю я штовхав, як Сизіф свою страшну ношу. Я піднімався і щиро заздрив міфічному мученику - мені ж бо судилося піднятись до кінця.
Я зайшов в неприродньо чорну кімнату - людська оселя ніколи не буває такою, вона може бути світлою, сірою, темною, як болото, але ніколи - чорною. Я знав хто чи що чекає мене у її дальному, найчорнішому кутуку. Його зелені сумні, хоч ніхто крім мене не зміг би побачити цей сум, очі виділяли з темряви його занепокоєне лице, хоч ніхто крім мене не назвав би це лицем. Брудно-зелена луска, довгі щупальцеподібні нарости, що немов застигли у вічному русі. Мені доводилось напружувати значно більше, ніж усю мою волю, щоб не збожеволіти, але я повинен був йому сказати все, усю правду - іншого він від мене не потерпить - і я зміг, я випалив усе зразу, одним подихом: коханий, на цій студії наш сценарій теж не прийняли, вони кажуть, що нікому не може бути цікавою історія кохання простого юнака з маленького провінційного містечка і Повелителя Жаху, Знищувача Світів. Кажуть, якби це хоча б була молода дівчина або жінка років сорока - на це вони б знайшли ще аудиторію, але у нас консервативна країна і не всім сподобається те що ми пропонуємо..

Тихе зітхання, що пролунало в темряві, було жахливіше для мене за агонію мільярдів людей.

Ата | 20.10.18 10:22:38 | #

*

Давач | 20.10.18 10:22:40 | #

Ата | 20.10.18 12:10:25 | #

— То що ти там хотів мені сказати, гівно мале?
Стрілку було забито після того, як Іван заступився за першачка перед Арсеном з 8-А. Не важливо, що там робив першачок, важливо, що Арсенів стусан міг впакувати малого в стіну з одного разу, і його б не врятували ні дзвінок, ні директорка, ні технічка. Всі троє таки з'явилися через хвилину, і то одномоментно, від чого першачок чкурнув, аж зашуміло, а розвиток подій відклався до великої перерви. Стрілку було забито за рогом східного крила. «Хана мені, тут навіть з вікон ніхто не виглядає», подумав Іван, але зайняв оборонну позу.
— Ти диви, він ше й моститься, як дівчина! — гигикнув хтось з Арсенових друзяк, котрий був радше схожий на рибку-чистильника, що манерами, що мордою.
Але Івана ця фраза перемкнула.
Мало хто знав, але хлопець просто обожнював свою старшу сестру. Янка була непоказна, але у файтингових іграх давала жару. Було страшно цікаво дивитись на неї за Mortal Kombat чи чимось іще, і хоч він ніколи не просив, але був вдячний, коли Янка коментувала йому бій. «Перші удари треба уважно спостерігати, якої вони сили і дальності, за скільки часу набирається шкала навичок, яка між ними пауза; по цьому виводиш власну тактику». «У всякого героя є слабке місце». «Підходь до монстра так, щоб не спровокувати інших монстрів поблизу». Останнє, правда, було з PWI, де вони грали разом. Іван переважно збирав для Янки матеріали з монстрів. У PWI йому більше за всякі битви подобались ландшафти (по одній Wolf Totem Valley можна ходити годинами), але про це стороннім знати було не обов'язково.
Згадка про Янку перевела Івана в режим бою. Оцінити ворога: суперник один, прихвосні не турбуватимуть, якщо не заходити в їхній радіус дії; ворог на голову вищий, важчий, трохи вайлуватий (чи це вже гормони засліплюють очі?). Треба зібратися з духом, рухатися зграбно, і виграти на швидкості.
— Я сказав, що ти придурок, — якомога спокійніше проказав Іван і ступив крок назад. Арсен почав червоніти і наступати, решта лишилась на місці. «Ти диви, на нього ше й такі атаки діють, вже здоров'я зменшилось», подумав Іван і уявив собі шкалу над Арсеновою головою.
— Шо?! — Арсен махнув рукою, пробуючи схопити Івана за барки, але той ухилився, і ще відступив вздовж стіни. Хлопці не додумались його притиснути до стіни, це підняло Іванові дух.
— І ти не зможеш мене вдарити, бо тобі сніданок заважає!
Арсен одночасно замахнувся рукою по Івана і задумався, до чого тут сніданок і що він, власне кажучи, їв; тим часом Іван шмигнув попід його рукою назад і як тільки міг, лупнув Арсена носком під коліно. Той зойкнув і втратив рівновагу, Іванові лишилося тільки підштовхнути, щоб Арсен упав на землю. (Смужка здоров'я поїхала вліво).
«Не можна дозволяти, щоб бос відновився». Іван схопив противника за чуприну і стукнув голову об землю. Не сильно; він і не зміг би так розбити комусь голову, але уявні іскорки посипалися. «Треба швидко закріпити результат…», пригадав Іван поради, і подумки додав сам собі «…і мотати звідси».
— Ти мене не чіпаєш, і ніхто про це не взнає. Ясно тобі? — сказав на вухо Арсенові, тоді швидко піднявся і дав драпака навколо будівлі, до центрального входу. Не обертався і тільки сподівався, що спрацювало.
І вже в їдальні, захований в натовпі однокласників, що штовхалися по булочки, дозволив собі доуявляти, як смужка здоров'я докотилася до нуля.