Творчий гурток №14

| 16 | Розділ: Творчість і мистецтво | 25 жовтня 21:56

Вітаємо! То є гра для всіх, хто хоче спробувати себе в якості письменника.

Правила цієї гри наступні:
- Кожен, хто хоче підписатись на гру, повинен написати короткий коментар до цієї статті, за шо отримає у відповідь випадковий троп із сайту tvtropes.org (англійською мовою, доведеться перекладати якшо не зрозуміло).
- Прочитавши опис тропа, на його тему необхідно написати невеликий текст: оповідання, вірш, газетну статтю, уривок п'єси, сценарій серіалу, секретний документ фбр, запис із щоденника гітлера, сторінку з міжгалактичної вікіпедії, лог із потойбічного чату, священні тексти людей-кротів, послання від прибульців винахіднику кубика-рубика - будь-який текст. Цей текст потрібно запостити у відповідь на троп який вам задали.
- Текст не повинен бути надто довгим, але має бути довшим за два-три речення.
- Крайній срок написання тексту - один тиждень. Наступного тижня ця стаття закривається (відключаєтсья можливість писати нові коментарі) і відкривається нова.
- Коментарі повинні використовуватись лише для гри. Критика і відгуки стираються і баняться. Обговорювати можна в чаті.

Хто хоче взяти участь - напишіть коментар. Інші обговорення - в чаті.

Попередні гуртки: №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12, №13
Хочеш відповісти? Авторизуйся!

Ата | 26.10.18 22:09:23 | #

*

Давач | 26.10.18 22:09:24 | #

Ата | 05.11.18 00:56:01 | #

+Спойлер

«Чуєш, ти точно впевнений, що це той гай?» — «Та точно тобі кажу, мені ж gps-трекер показує, що вона десь тут!»
Два молодих ботаніки шурували вузькою лісовою стежкою один за одним. Тобто, це вони на вигляд ботаніки — окуляри, рюкзачки, якісь прилади в руках, кепки на головах, — а на ділі вони були зоологи. Скіуріологи, якщо зовсім точно, хоча навряд таке слово існує; радше, аспірант по вивірках, сказали б на кафедрі. А от шо точно існувало, так це ті чагарі, якими вони перлись.
Стежка під ногами, правду кажучи, була, але ж ви маєте розуміти, що таке стежка в лісі. Якщо довго дивитися під ноги, в мереживі опалого листя починають ввижатися візерунки, дерева розступаються, гілля підбадьорливо махається, кущі хвацько підганяють, хлещучи по дупі — і дослідник бачить стежку! Тобто, гілля кущів навіває думку, що тут щось не те, але тим не менше.
Вивіркоаспіранти Ігор і Микола шукали білку. Микола всіляко обстоював назву «вивірка», тому шо всякий пошук по фразі «дослідники білок» все одно видають тобі біло́к, а Микола сподівався на славу, яка колись до нього прийде. Правильні ключові фрази і гештеги входили в підготовку. Зараз вони з Ігорем шкреблися заростями в лісочку на південь від Шепетівки. Хоч то й посадка, прогулянка була не найлегша з можливих.
«Чуєш, я вже забембався, дай хоч бутерброд зажую» — «Ні, ти шо, вже ж зовсім трохи лишилося!». Микола майже не піднімав носа від навігатора, та якому світилася зелена крапочка їхньої цілі, інколи зрушуючи вбік. Ігор був голодний, і підозрював, що мережа там і так не ловила, і вони кругами ходять, але смислу було сперечатися з тим впертюхом?
З опущеними головами хлопці не помітили, як перетнули лісову грунтовку. Натомість бабця, яка нею йшла, їх помітила.
«Агов, хлопці, а шо шукаєте? Мо', згубили шо?». Ігор повернув голову, Микола підняв очі до брів. Бабця виглядала як бабця з будь-якої дитячої книжки і як грибник з неї ж: малий кошелик в руці, більший за спиною, запнута хусткою, фартух, костур — все як годиться.
— Ми, бабо, того, вчені. Дослідження робимо.
— А, то то ви з технікума, ага?
— Та нє, ми здалеку. Ми тут вивірок шукаємо.
— Шо-шо шукаєте?..
Микола понурив голову, не бажаючи вкотре проходити все те саме з людьми і термінами. Ігор пояснив:
— Бі́лок шукаємо. Тут в цьому лісі такі особливі водяться, трикольорові. Вони в Червоній книзі вписані, то ми перевіряємо, чи ше водяться.
— Трикольорові? — здивувалася бабця. — То вам точно білки треба, не коти? Бо коти у нас в Чепелівці такі є, а за білок не знаю.
— Та шо коти, то справді такі вивірки є, — озвався Микола, — сіро-рудо-чорні. Попередня зміна на одну таку маячок почепила, то ми хочемо перевірити, як вона тут і шо, чи в неї виводок є і всяке таке.
— Ти диви, оце ж і по таке сюди люди приїжають. А знаєте, шо? Я шось таке чула від Маньки з того кутка, наче дітвора була загнала кота на дерево. Ну такого, різномастого. Так то може не кіт був? То в третій посадці діло було, ооон там, давайте я вас заведу.
Бабця перегрупувалася, поперекладала речі з кишень в кишені, поправила кошелики і пошурувала «стежкою»; горе-аспіранти встигли тільки очима повести і перезирнутись. Коли вони знову глянули поперед себе, бабця вже озиралася на них і махала рукою: шо ви відстаєте ото?
Діло пішло швидше, аж Ігор забув про бутерброд, а Микола про навігатор — за дрібною бабцею ше треба було встигнути. Вона хвацько обминала кущі і грамотно ступала на землю, оминаючи ямки і гниле гілля, попри те, що за заростями чорниці годі було розгледіти, що там під ногами. «Казав тобі, треба було на селі когось спитати спочатку» — погляд Ігоря, кинутий через плече, був промовистий.
— Оце ми в посадці, оно просіка там далі видніється… то має бути десь тут. Шо там твоя штуковина каже? — кивнула бабця до Миколи. Той звірився з навігатором і просвітлів:
— Точно, ми на місці! Вона десь з дерева на дерева стрибає тут, дивіться уважно!
Всі троє позадирали голови, з одної з яких почувся стогін — розгинати спину не завжди легко.
Було сонячно, як на ліс, але видно з якимись легкими хмарками на небі, бо контраст не бив в очі. Трійця завмерла, спостерігаючи за порухами гілок і звуками. Минуло трохи часу й ударів серця, але ліс був тихий і майже непорушний.
— Ну і де ця бісова тва… он, онде вона! — Ігор заволав тихо, як вміють волати тільки треновані дослідники-польовики. Микола повернувся в той бік, куди показувала Ігорева правиця, і, поправивши окуляри, теж помітив Її.
Вона скочила на дерево неподалік і завмерла, повернувши до них голову. Зграбна, гнучка, елегантна, з чудовим хвостом і божественною на вигляд шерстю — в таку вивірку можна було закохатися і залишитися жити з нею на дереві. Миколі перехопило подих. Ігор посміхався, як дурник, що ніколи не був на побаченні.
В наступну мить картинка змінилась. Зграбна, гнучка, елегантна вивірка обм'якла і почала падати додолу. До неї вже наближалася постать з кошеликами на спині. Бабця підібрала вивірку, чи то пак, уже тушку, й акуратно поклала її у менший кошелик. Тоді сягнула рукою і поклала в більший шось, шо було схоже на мініатюрний арбалетик. Хлопці стояли з відкритими ротами й лупали очима. Бабця підійшла до них, і не відкладаючи на потім, прицільно стукнула по шиї костуром спершу одного, тоді другого. Відкриті роти разом з рештою тіла осунулися додолу.
— Ех, дилетанти. Першокурсники, чи шо? не знають, скільки за Sciurus tricolor conclamatus дають бабла на чорному ринку? Лаадно, бог з вами. Шо тут ше цікавого є…
В кошелик швидко перекочував навігатор («і треба ж було свій забути, от стара довбня») й Ігореві бутерброди. В Миколину руку натомість опустився браслет, знятий з вивірки — бракувало ше про нього забути.
Зграбна бабця, не думаючи довго, звірилася з компасом і попростувала лісом, явно знаючи, куди. «До речі, треба глянути, де ця Чепелівка. Але хай потім, це не горить».

| 26.10.18 22:10:12 | #

уц

Давач | 26.10.18 22:10:15 | #

| 01.11.18 23:23:21 | #

Я не написав жадного оповідання. В мене був гарний троп, а я бив байдики і відкладав на завтра те, що відкладав на завтра. Навіть толком нічого не придумав, якісь химери одні, чимось схожі на 'saw', але з рукописними підказками що буде далі. Або на десунот ще щось схоже. Або і на цьому все. Здавалось би стільки всього можна придумати, а я взагалі нічого. Навіть не старався. Але я ніколи не стараюсь у цьому плані, ловлюсь за перше краще надхнення і там вже від нього танцюю. Ось такий мій злочин проти людства і товаришів по тропах. Ну нічого, все одно мене за це ніхто не покарає.

ə | 27.10.18 01:33:06 | #

ой точно

Давач | 27.10.18 01:33:08 | #

ə | 01.11.18 23:16:03 | #

Я на хеловін вдягнувся як Граф Сракула. Вдягнув чорного плаща, намалював йому таку коричневу пляму на задниці і приклеїв кусок брудного туалетного паперу. Вставив штучні зуби з кликами і намалював такі стікаючі з кутиків роту струйки поносу. І так і ходив, а шо? Казав "I'm gonna suck your shi-i-i-t!" і всі хоч кривились, але сміялись. А потім я випадково в гамно вступив і всі теж сміялись бо я послизнувся і впав в нього, ну і я теж посміявся бо дуже в тему було лол. А потім ше хтось мені в голову гамном кинув і я подумав шо не варто розстроюватись і тех такий "Хахаха! I'm gonna eat your shi-i-i-t!" і шо, думаєте, зробив далі? Злизав кусочок гамна який на щоці прилип. І хтось навіть проригався, але то всі вже п'яні були. Одним словом, отак гарно я вжився в роль Графа Сракули цього хеловіна, шо хоч оскара давай. Молодець я.

keet | 27.10.18 01:33:49 | #

<3

Давач | 27.10.18 01:33:52 | #

Slim.km | 31.10.18 00:52:16 | #

Ваш текст

Давач | 31.10.18 00:52:17 | #

Slim.km | 05.11.18 23:12:31 | #

+Спойлер
Опів на першу ночі подзвонив телефон. Ти де? Ми всі тут! Ми всі тебе чекаємо! Чути було галас і сміх людей. В бекграунді грала музика. Ульвік випустив новий кліп! Ти знаєш, як він називається? What Does The Fox Say! Там про опен-ейр! Ми всі вже прийшли святкувати! Скоро Славське Рок! Там буде Кактус! Як не знав? Вона буде з тим своїм Nokia 1205! Там буде ще й Олег, всі! Ні, Спліни ще не випустили Сигнал Из Космоса! Ти в якому році живеш? Тут Пельмень просить передати, щоб ти вдівав косуху і сідав на байк! Так, зараз осінь! Ні, він ще не лисий! Я чекаю 30 хвилин!
Прийшлось вставати, бо телефон дійсно дзвонив. Ало. Шо. Хто. Ти де. Я всьо поняв, і бігом взяв ситуацію в свої руки. А шо там таке? Ти в барі? Ти шось пив? Нє, я не буду. Та я спав трохи. Це що зараз пів перша? Ти що на дворі? В тебе в кишені що, прилуки особливі? В тебе там тіпа на рахунку 1,50? В тебе оператор лайф? Той чувак, що справа, курить електронну сигарету? Добре, якщо зможу, буду… ага, давай )
Прийшлось їхати, але нічого такого, як уві сні і навіть такого, як я вже уявив по телефону там не було. Спогади крутились навколо відносно недавніх подій. Так, це таксист. Про що там ми з ними говорили. Ага, ось про GPS. Таксист розвеселився і привіз мене під самий бар.
Всередині грала музика і якісь не найсвіжішого вигляду дами танцювали під диско 80-х. Були ще й молоді студенти, але вони викликали швидше страх, ніж інтерес. Дружбан зіперся п'яний на стіл, і дивився на мене сумними очима, повними сліз. Is It Just A Sand in My eyes, or I am glad to see you? You promised to be with girlfriend next time! Від його заплаканого вигляду складалося враження, що тут зараз запахне бомжами. Пояснити свою думку він не міг, прийшлось просто прикупити два пивка і сісти поруч. Знов потягнуло на сон.
Уві сні до бару зайшов Дзідзьо в футболці «перший раз», з бородою із старої мочалки і в шапочці Ололоші із російських коміксів. Шо тут курва таке? Неси їх в таксі! Лесик заплати за пиво! Мейсон, не нюхай цього облізлого пса! Я курва такий, шо капєц! Де тут поворот на Майданську 45!
Скоро я опинився дома, і прийшлось читати, що там таке задали в творчому гуртку. Since Men Don't Cry, they can't very well be seen with Ocular Gushers or, worse, Inelegant Blubbering. So the macho tragic hero will often only shed a single, sparkling tear, to accent his pain while making sure he keeps his awesome machismo. Пустивши single, sparkling tear я позволив собі усвідомити, шо зараз такий час що особливо не погуляєш, і лишився дома читати Секрет Успіху Дональда Трампа, надіючись на більш сприятливі часи.

Веллінгтон | 01.11.18 22:00:23 | #

хочь три речення давай вроджу(

Давач | 01.11.18 22:00:26 | #