Творчий гурток №11

‘'На стіні голосно цокав нутрощами великий годинник, розбиваючи час на більш чи менш рівномірні кавалки, коштовні кавалки. З кожним ударом немов осипались листям маленькі жовтаві копієчки. Мої копієчки. З моєї кишені у її кишеню. Я люблю свої копієчки. Цок, цок, цок, цок. Для чого їй мої гроші, як вони мої? Думай про щось інше, використовуй час раціонально - це каже голос у голові. Раці онально. Раці анально. Це теж в голові, але, здається, вже я. Голос за спиною теж щось говорить. Так добре лежати на дивані, він м'який, як обгортка, але щось постійно заважає, хтось забиває маленькі жовті цвяшки у стіну. Для чого? Це азбука Морже? Для чого моржам азбука? У них є великі красиві зуби, прямо як мої. Довгі і білі, ними маленький морж і б'ється в стінку, хоче окуклитись, як міль. Знову цей голос, чого він від мене хоче, я його не кликав сюди, світ починає крутитись крутитись крутитись крутитись крутити крутититити критититииитити криииит крииииит крииит
ХАП! Лікар взяла мене за плече, щось легко вкололо і все зупинилось - я знову у її кабінеті лежу на дивані. Лікар питає з-за спини: продовжуйте, ви говорили про те, як вони прив'язали вас до столу, що було далі?
Так, ці дві маленькі істотки, вони такі жовті і зморшкуваті були, не вище отого столу, як апельсин, вони прив'язали мене. У кожній на голові маска така. Або лице, я не знаю. Маска як лице з великими синями очима. Як у птаха лице з довгим носом. Знаєш птаха з довгим носом? - голос відповів, що знає, але наказав говорити далі - як з довгим носом лице. І обі дуже жовті, як співи такі ось: ляляля! я проспівав їй щоб вона знала. Взагалі я гарно співаю, я люблю спіаати, треба голосу і про це розказати, що це знову цокає? Тут хтось в туфлях ходить це гноми напевно або голос або лялька бетмен. Треба говорити далі. Я і говорю: вони мене прив'язали і сміялись що я голенький, трогали в різних місцях і сміялись хахах лікарю, що це цокає весь час? це муха? чому у вас тут стільки мух, вони мішають, виключи їх!! вона встала, підійшла до годинника і щось зним зробила. дихати стало одразу значно тепліше, ніби я завернутий у ковдру. я задихався так вони мене міцно прив'язали я їх просив розв'язати але вони сміялись бо я голий а вони в масках а я їм кажу не треба а вони сміюця мені було страшно. вони запихали в мене палку холодну і залізну і сміялись з мене весь час ти ж з мене не смієся? голос каже 'ні'. добре бо вони сміялись і робили всяке а я не міг поворухнутись вони мене прив'язали а на стінх всюди блимали лампочки це так нервує я не люблю коли блимає я не люблю коли звуки такі і як світло таке. Я люблю кашу ти любиш кашу? її сьогодні нам давали сестричка добра вона сама мене годує ложкою. А я за це їй копієчки даю вона дуже радіє з моїх копієчок. хочеш копієчку? голос каже що хоче щоб я продовжував про них говорити а я не хочу я хочу сіру кашу щоб вона мені з середини живіт обліпила він вес дірявий як вони мене викрали треба шоб він цілий був бо вони в масках мене обмотали прозорим металом холодним і робили всяке запихали в мене і сміялись довго. і блимало все добре шо тут не блимає це страшно а я не люблю як страшно. здається я заснув на якийсь час бо вона знову взяла за плече і попросила говорити далі.
Вони мене прив'язали і робили екскременти, лікарю, уявіть собі це так страшно. Це як ніби коли у вас копієчки забирають, але то не копієчки, а душа, вони витягували з мене її спицями. І все все блимало. І вони були в жовтих масках як птахи в жовтих масках з великими синіми очима. Маленькі такі. А потім в кінці кусок стіни роз'їхався і з неї вийшла велика сіра істота, але без маски, вона підбігла до інших двох і вирвала у них з рук інструменти, щось довго на них кричала і махала руками. Істотки повбирали голови в плечі і здавались ще меншими лікарю вони менші ще були зовсім такі як міль маленькі я з головами в плечах ніби лялечка молі маленька і тепла. а потім одна з них пищати почала не по нашому але я їх зрозумів я взагалі все розумію сестричка каже я дуже розумний і багато їй допомагаю як ліки прийму каже я хороший як ліки прийму але дуже свариться як не приймаю раз вдарила мене але вона хороша кашою мене годує а я люблю кашу. любиш кашу? а та маска пищати почала а я її зрозумів повністю я розумний дуже тіки вона не укаїнською говорила хочеш скажу шо? я тобі скажу тобі можна але то секрет не кажи сестричці вона буде зла і заверне мене знов в ковдру а я не люблю як не рухаєшся. вони теж робили шоб я не рухався то маленька великій і каже: мама ми в лікаря бавимось! в такого лікаря як ти. цікаво! чогого мовчиш? лікар чого мовчиш? я обернувся і побачив як з жовтої маски мені прямо в душу дивились два великі ока.''
23.07.20**, уривок зі стенограми психодинамічного зліпку розмови з об'єктом К.Ж.-21.