Рукопаш гопак!

я за!про гопак бойовий гопак повинні знати у всьому світі не менше я за капуейро.
а для цього нам потрібно фільм з якимось там Дакаскасом чи Сігалом про гопак зняти

думаєш в нас не знайдеться гопаківців шоб у фільмі знятися? і ніяких сігалів не треба.

питань нема але чи запіарить ім*я якогось Василя Коцюбайка цей фільм на увесь світ?

а який то гопак, де Пилат не головою ???????????????????????????????????????????????????????????

танці чи шо?

танці на голові у Пилата

ти знаєш хто такий Пилат?

ну Понтій
а взагалі то пилатес

не жартуйте з таким :?

чуваку 19 а він неїнає хто такий Пилат! ГАНЬБА!!!!!!!!!!!

Там в одному слові помилка -незнає

а тобі 20 і ти гумору ще не розумієш *лол*
В. Пилат - голова!!!

Пилат is watching you.Жарти коньчацца плохо((

Ммм, якщо чесно, то це питання не вивчав, але дуже сумніваюсь в існуванні українського національного бойового мистецтва. На що воно схоже? Ударна чи борцівська техніка? Дай лінк, почитати щось з цього приводу.

маю сходні сумніви…якось воно дуже надумано виглядає. не потрібне було історично українцям беззброє єдиноборство.

хто сказав що воно беззброє? як і в брата - капуейро, в гопаку (не впевнений що правильно відмінив) використовується холодна зброя 8)

значит помилився. наскільки я бачив їх посібники - то все рукопашне було =)

походу в гопаку юзають шаблю.

а от неправда! одна з умов прийому на Січ було досконале вміння рукопашного бою!

це бойове мистецтво козаків, воно включає в себе ударну техніку(руки, ноги) і борцівську(кидки, заломи, больві прийоми і т.д.), тобто максимум.

Хтось шось має проти???? Питання до мене займаюсь Бойовим Гопаком 3 роки, але то не рукомаш гопак ви всьо попутали!!!

чекай, чим перше від другого відрізняєтся? Що є "рукомаш гопак", а що є "Бойовим Гопаком" ?

Ось лінки:
http://hopala.org/
http://hopak.km.ua/
http://hors.org.ua/
http://hopak.org.ua/

http://www.gopak.kovel.org.ua/
http://www.hopak.rv.ua/
http://www.kfbh.org.ua/

а ти так своїми словами, бо в мене тут фільм на закачці довго все буде відкриватись

заходь на Гопак орґ юа, там не довго грузити буде

я якось передачу бачив по тв про бойовий гопак (давно вже), мені дуже сподобалось і втішило що все ще залишився у нас порох в порохівницях від наших славетних козаків.
я б сам не проти займати ним але можливості немаю

Народ, по перше мені страшно не подобаєтся назва топіка;
по друге не те місце для обговорення, реєструйтесь на форумі Міжнароної федераціїЮ там все питайтесь

так коротко різнобіжності між цими стилями:
Бойовий Гопак заснував В.С.Пилат!А рукопаш гопак заснував ідіот який потренувався у Верховного Вчителя, вирішив нажитись, і зробити свій стиль, тепер здирає бабки, відмінності між цими стилями не дуже помітні оскільки засновник рукопашу базував свою техніку на Бойовому Гопаку!

хм, шановний, нічого докладно толком не знаючи про рукопаш гопак, прохання не ображати нікого, хто є засновником або учнем цієї "школи".
бо кинуті тобою фрази не свідчать ні про що, крім про твій рівень вихованості.

Пілат дібіл! верховний вчитель нах… зробив з себе ідола. Хотя йому і плюс за то що він робить, але він тоже гопак не придумав, а просто відновив.

ти філтруй базар, Верховний Вчитель (ніхто не казав шо він придумав ГОПАК!!!) створив укр. національне бойове мистецтво(перший) на подобі українського національно танцю Гопак, тобто він придумав удари, стійки, більш удосконалені ніж у інших бойових мистецтвах, а також добавив і удосконалив деякі елеминти українського танцю.

читай історію, яку я виклав. там все органічно переплітається.

якби ти це сказав мені в очі, то ми б подивились який ти умний!

астряк… хочеш мені щось притикнути - в лічку.

шо такі як ти вже тут права качають?! нахабно!

з інтерв"ю: «Борня» - контакт на 50%, но его можно проводить не раньше, чем станешь «соколом», а «герць» - полный контакт, не раньше, чем станешь «ястребом».
Оце не подобаєтся взагалі. Як можна рік, або більше вчитися в неповний контакт? Це балет вже виходить, а не бійка(сюди ж і всі неповноконтактні види карате). Ефект мінімальний.

а який тобі ефект потрібен на спарингу?? спочатку навчись контролювати удар, тоді бий!!!!

шариш

хочеш навчитися битися - бийся, хочеш дуже швидко навчитися - багато бийся. Займаючись балетом в неповному контакті, ти саме цьому і навчишся - неповноконтактному бою. Це, звісно, суб"єктивна думка.

не правий ти!

все-таки, на мою думку, правий! відпацьовувати удари треба вчитись зразу, інакше потім м"язова память не дозволить тобі цього так ефективно зробити!

відпрацьовувати треба, але не потрібно на повному контакті, то твої зуби точно то запам"ятають…

я займався боксом і фул контакт був не так вже й часто. зате на вулиці я в собі відкривав щось нове і не звідане!!! головне це навики і практика, ну і реакція, яка походу розвивається 8)

все так, згоден. Може ви не зрозуміли до чого я веду.

зараз покажу по цитатах:
После двух-трех лет осваивается первый уровень мастерства - «жовтяк», потом второй - «сокол» - звідси висновок, соколом раніше трьох років не станеш.
Борня» - контакт на 50%, но его можно проводить не раньше, чем станешь «соколом» - звідси висновок, що раніше ніж через 3 роки тобі навіть 50%-контактних боїв не бачити!

то чим же учні займаются 3 роки?

мдаа…

що мда? скажи нормально, я ж не сам це придумав, це висновок з прочитаного

як що робити 3 роки? удосконалюватися, досягати відповідного фізичного стану, вчитися - це все означає готуватися до фулконтакт

ти думаєш шо ти вийдеш в коло на борню, і без техніки, без ударів, затул, ухилів і тд, ти хочеш виграти в суперника який займаєтся, припустимо 3 роки? в тебе буде тупорила махня руками і ногами,і ніодного очка тобі не зарахують! там нокаут не виграш, а лише технічна перемого зараховуєтся!

там нокаут не виграш, а лише технічна перемого зараховуєтся -- ясно, це чисто спортивна штука, я думав, що той гопак є прикладною дисципліною. Якщо ні, то всі питання знімаются.
ми про різні речі говоримо. дуже багато писати, натхнення немає )

в мене теж)

де ти нарив інтер"ю на російській мові???????

http://hopala.org/index.php?Page=articles&LanguageId=0

зрозуміло, це з газєти па кієвскі

от борня не так вже і легко, повір на слово!

Незнаю як там рукопаш, але Бойовий Гопак скорше не як вид бойових мистецтв, а більше для підняття тонусу.
Мій знайомий там тренує народ, і сам сказав вище сказане.

Ніхрінасє для підняття тонусу!!!)))

я би дуже не хотів, щоб ця стаття перетворилася на обсирання тієї чи іншої школи.
і я думаю, що ви самі чудово знаєте через які причини…
це звичайно круто сказати, що ми найкрутіші, і всім роздамо. але це демонструє тільки обмеженість.
якшо мені не буде лінь, то я відсканю, розпізнаю і закину сюди історію українського рукопашу.

Історія уркаїнського рукопашу. (історичне становлення).

Сукупність елементів, що взаємодіють один з одним і з навколишнім середовищем для досягнення певної мети, утворюючи при цьому нерозривну цілісність, становить систему. Тому кожна група людей, витворюючи т. зв. корпоративну культуру, що відображає їхні погляди на світ, цінності та форми реакції, творить ціннісно-знакову систему. Вона дозволяє усім представникам однієї соціальної групи однаково розуміти ті явища, події, ситуації, з якими вони стикаються і на які зобов'язані однаково реагувати з огляду на виконання функцій, покладених на них суспільством.
Суспільна організація набуває своєї завершеності лише у формі державності. Жодне державне об'єднання не може ефективно існувати без усталеного і виваженого закону, права, або, як казали у давнину, правди. Зведення законів співіснування у громаді й державі, вироблене українським етносом протягом своєї історії, переходило від одного державного утворення до іншого, визначаючи норми суспільної поведінки наших предків. Таке зведення передавалося у письмовій та усній формі. Найдавніша письмова пам'ятка з давнього українського права «Руська правда» - основний закон Київської князівської держави.
Відповідно до свого призначення військовий стан в Україні витворив свою корпоративну культуру. Одним з її виявів було бойове мистецтво. Проводячи велику частину свого життя у війнах, походах, полюваннях і т. п., дружинники, а згодом козаки витворили систему поглядів, головним у якій було пояснення необхідності існування такої категорії людей. В основі цих поглядів лежали давні міфологічні уявлення про світ, його структуру, життя і смерть, долю тощо [31; 78]. На цих поглядах сформувалися ідеал людини, поняття справедливості, правди, честі і слави [1; 14; 31; 32; 56], витворилися явища (жертовність, самопожертва), суспільні інститути, які становили собою механізм актуалізаціїта соціалізації особи, форми виховання, через які проходила ідея громадського служіння.
Україна мало коли перебувала у стані оптимального (чи просто нормального) національно-культурного розвитку, переважно ж - у стані боротьби за національно-культурне виживання, яка протягом століть зосереджувалася на проблемах мови, літератури, школи, мистецтва, історичного самовизначення.
Епохальним чинником, що істотно змінював світоглядні основи національної культури, у тому числі і фізичної, треба вважати наявність або ж відсутність етнічної самоорганізації у формі держави. Періоди державного існування етносу або ж періоди боротьби за державність формують адекватне спрямування фізичної культури на підготовку сильних духом і тілом людей, здатних до збройного захисту кордонів чи боротьби за незалежність. Періоди бездержавного існування характеризуються тим, що світогляд етносу набуває цілковито протилежних орієнтацій, які змінюють спрямованість культури як культурно-педагогічної системи. Адже сферами функціонування народної фізичної культури є система господарсько-виробничої діяльності народу, дозвілля буднів, виховна практика, система релігійно-культових і побутових свят, військова справа [58].
Так, у часи Київської Русі яскравою характеристикою народної фізичної культури є повсякчасний і повновартісний перехід її складових у професійні форми функціонування. Особливо така тенденція характерна для системи військово-фізичної підготовки професійного княжого війська [1; 36]. Перебираючи всі ознаки професійної, система військово-фізичної підготовки тим не менше ґрунтується на засадах народної фізичної культури, засвоюючи все те краще, що виробив український народ у сфері військово-фізичної підготовки. У часи втрати всіх ознак державності (після занепаду Запорізької Січі) спостерігається зворотній процес - витіснення українського елементу з багатьох професійних сфер: науки, культури, війська та інших важливих галузей життєдіяльності, що спричиняється до необхідного запобіжного збереження культурно-національних цінностей, національної самобутності українців у народних формах культурогенезу [58].
Залежно від соціокультурних, економічних, політичних чинників народна культура набуває переважного значення в одній із зазначених сфер життєдіяльності етносу. Так, у період Київської Русі і козаччини пріоритетною сферою функціонування української народної фізичної культури за всіма ознаками треба визнати військову справу [36; 58; 75]. У періоди бездержавного існування відбувається зміна світоглядно-філософських основ і водночас зміна переважної сфери функціонування народної фізичної культури, яка посідає чільне місце у системі побуту, релігійно-культових і побутових свят тощо [27; 37; 58; 75].
Візантійський історик Прокопій дав немало цікавих фактів про особливості військового мистецтва слов'ян, а також їхню систему тіловиховання. Слов'яни, за словами Прокопія, це в основному піше військо. Вони озброєні списами і щитом, ніколи не одягають панциря, а деякі не мають ні сорочки, ні плаща, лише довгі штани, підкочені аж до кроку, і так вступають у боротьбу з ворогом. Всі вони відрізняються великою відчайдушністю, відвагою, жорстокістю [68].
Це свідчить про те, що древні слов'яни володіли високоефективною системою захисних дій, яка дозволяла їм успішно перемагати добре озброєного суперника. Тут можемо провести аналогію з народами Далекого Сходу, де виникнення ефективного мистецтва самозахисту сприяло тому, що представники панівних верств не носили повних захисних панцирів [44; 76].
Варто зазначити, що в українському героїчному епосі збереглося дуже багато споминів про особливості бойового мистецтва наших предків. Як зазначають дослідники, цим мистецтвом досконало володіли волхви - прошарок людей, відповідальних за вдосконалення і реалізацію циклу обрядів [1;48; 58; 63].
Волхви не лише мали здатність пророкувати майбутнє, а й були тими людьми, які вдосконалювали бойове мистецтво. Наприклад, ось як описується двобій волхва Межибора із печенізьким князем: «Прийшов Межибор. І сказав Межибор: «Рука - блискавка. Нога -грім. Рука - меч. Нога - молот. Неправді за правду - смерть!» І вдарив Межибор ногою печенізького князя в лице. І вдарив печеніга кулаком під серце. І впав мертвим князь».
Героїчний епос доносить до нас багато описів давнього українського мистецтва двобою з ворогом. Прикладом може бути двобій древлянського волхва Доброгаста, який викликав на поєдинок тридцятьох професійних дружинників князя Ігоря: «…проти яких пішов зовсім беззбройний, і мов блискавка спалахнула. Худий, здавалося б, зовсім немічний Доброгаст порозкидав дружинників, кількох скалічив, а одного вбив. Зброєю йому служили ноги і руки».
«Молодий воїн, - пише І. Крип'якевич, - мусив пізнати всякі роди зброї, різний спосіб боротьби та лицарських вправ, мусів навчитися кидати списом, стріляти з лука, володіти мечем і шаблею, рубати сокирою, їздити верхи конем, ходити на лови, веслувати, боротися рукопаш. Це були тодішні спорти й підготовки до війни» [36].
У середньовічній Русі-Україні двобій, або боротьба, часто сприймались як Божий суд у вирішенні громадських суперечок між людьми.
Відомо, що в Україні ще з докняжих часів були розповсюджені різноманітні види дужання (боротьби) [36; 42]. Дужання як один з ефективних засобів фізичного виховання мало багато різновидів. У своєму розвитку народна боротьба пройшла декілька етапів [39; 42]. Загальні тенденції розвитку були такими: з одного боку, відпрацьовувалися нові, більш досконалі технічні прийоми, а з другого - заборона неписаними правилами того, що могло загрожувати життю і здоров'ю борців, спричинятися до болю чи вважатися нечистою грою з тих чи інших причин [42; 58].
Прикладом того, що в княжі часи продовжують ефективно функціонувати неписані правила дужання (боротьби) можуть бути свідчення давнього літопису, де йдеться про двобій двох ворогів -русича і печеніга [36; 37; 42].
Різновиди народної боротьби, як свідчить цей же літопис, включають у себе і больові прийоми. У той же час бойовий двобій вже набуває регламентованих форм (обмежена площа двобою, заборона використовувати певні прийоми тощо) [42].
Визнаними майстрами боротьби були не лише прості воїни, а й представники князівської верхівки. Так, літопис доносить до нас детальні відомості про борцівський поєдинок між князем Мстиславом і касозським ватажком Редедею, в якому славний русич переміг великого і сильного ворога [36; 42].
Із численних джерел лицарського епосу до нас дійшло багато фактів про майстерне володіння русичами технікою і тактикою бойового мистецтва, особливо без зброї. Прикладом може служити оповідання про Дем'яна Куденевича, який виїхав проти половців сам-один без жодної зброї і повбивав багатьох ворогів. Прискіпливе дослідження описів давнього бойового мистецтва українців дає змогу констатувати, що воно знаходилося на високому ступені розвитку і було важливим елементом військово-фізичної підготовки воїнів, як народного ополчення, так і професійної дружини князя.
Поступове розмежування боротьби з боєм навкулачки відбувалося не одночасно. Це був досить тривалий еволюційний процес. У результаті такого розмежування боротьба дещо втрачала у прикладному відношенні як засіб військово-фізичного вишколу.
Чергового піднесення бойова культура досягла у часи Запорізької Січі. Особливо великого значення набула фізична культура для цілеспрямованого вишколу воїнів народного ополчення. Зберігаючи у змістовому та світоглядному компонентах традиційні тенденції культури, у період Київської Русі значними темпами починають удосконалюватися організаційні форми виховання і підготовки молоді. Однією з них стає запровадження професійного війська.
Безперервні війни, внутрішні та зовнішні конфлікти ставили русичів в умови постійної боротьби за своє існування. Тому не дивно, що в цих умовах фізичне виховання посідало чільне місце і носило, в основному, військово-прикладний характер. Досконале володіння зброєю, бійцівські якості, кінна виїздка, уміння ловити і муштрувати диких коней, полювання були визначальними чинниками, які впорядковували життя тогочасного суспільства. Мир, спокій та безпеку могло забезпечити тільки добре організоване, вишколене військо. Як відомо, кількість воїнів у дружині чи війську була дуже незначною (за сучасними мірками). У дружині князя налічувалося від 300 до 400 дружинників, а 3-4-тисячне військо було вже дуже потужною армією [36]. За таких обставин військово-фізична досконалість навіть одного воїна відігравала неабияке значення в цілому для перемоги у битві.
Є підстави вважати, що військово-фізичному вихованню надавалося значення і в монастирях та церквах, а також у навчальних закладах. Адже монастирі та церкви, крім культового, носили ще й оборонний характер. Прикладом тут може бути двобій Пересвіта з Челубеєм. Пересвіт був ченцем Троїцького монастиря.
На нашу думку та думку інших авторів (Я.Тимчак; В.Пилат; Є.Приступа; М.Зубалій), військовий чинник був основним і визначальним у спрямованості розвитку фізичної культури в Україні. Це передовсім пояснюється географічним розташуванням України, що знаходиться у центрі Європи. Помірний клімат, благодатна родюча земля, переважання на всій території України степів та рівнин спричинили безперервність навал кочівників. Ці суворі обставини змушували виховувати молоде покоління у військовому дусі з самого малку. Про це яскраво свідчить система обрядів та ритуалів Київської Русі [1; 19; 25; 59; 75], котрі беруть свої початки зі значно давніших
часів. Військова орієнтація закладалася дитині з перших днів її життя під час обрядодійств, присвячених народженню дитини.
Історики (Д.Яворницький; І.Крипякевич; М.Грушевський) та дослідники бойової спадщини [7; 11; 23; 52; 61] вказують на незаперечний факт існування у середовищі українського народу високої військової культури та досконалого володіння зброєю - від періоду військової демократії до кінця XX століття.
Відомі історичні джерела [29; 48; 64; 68] донесли відомості про існування систем військового і психофізичного вишколу та фіксують деякі їхні назви.
В умовах постійного протистояння з войовничими сусідами за сотні років в Україні сформувалася система військово-фізичного вишколу. Від періоду військової демократії, Київської Русі до епохи козацтва визначальною напрямною всього виховання було підготування молоді до військової справи та оборони власної сім'ї, народу, землі. Складовими військово-фізичного вишколу були стрільба з лука, фехтування, їзда верхи, метання, плавання і т. п. [1; 36; 58; 68; 75].
Спираючись на свідчення очевидців [68], аналіз тогочасної зброї [3-7], етнографічний матеріал [1; 63; 64], із цілісного вишколу воїна (дружинника, козака) можна виокремити такі складові:
1. Фехтування (мечем, шаблею, списом).
2. Боротьба (на поясах, навхрест).
3. Навкулачки (бій лишень руками, своєрідний аналог боксу).
4. Рукопаш (поєдинки з використанням борцівської та ударної техніки рук та ніг).
Кожний вид мав свої правила, переважно неписані. Подібна диференціація характерна і для інших культур [2; 20; 44; 76].
Історичні умови, в яких опинилася Україна після знищення Запорізької Січі, не сприяли розвитку бойової культури українців. Нещадно винищувалися свідомі та активні особистості, які були носіями знань та вмінь своїх предків [14; 36; 56]. Однак, незважаючи на такий національний терор, у середовищі народу збереглися, хоч і не повністю, традиції і форми самобутньої бойової культури.
Лише наприкінці XX століття в умовах національного відродження та широкого розповсюдження різноманітних систем психофізичного вдосконалення (в основному «східного» походження) з'явилися дослідники, що взялися за пошук «залишків» національних одноборств, їхню реконструкцію та розвиток.
У цьому сенсі питання про те, як саме копали (кололи, рубали, кидали) наші предки часів Святослава Хороброго чи Байди Вишневецького або про те, чи саме вони вперше застосували той чи інший бойовий рух (тактичну схему, метод вишколу тощо), набувають другорядного значення. Адже ж навряд чи вдасться англосаксам повернути свою боксерську славу, намагаючись точно відтворювати окремі бойові рухи та тактичні схеми «класичної англійської бійки» доквінсберрівських часів, виходячи з умов сучасних боксерських правил, ураховуючи всі здобутки сучасної спортивної науки.
ХІУ-ХУІ століття - час, на який припадає могутнє розгортання, розквіт і згасання Ренесансу в Європі, а для України це період різкого гальмування, блокування культурного поступу. В епоху, коли Захід розробляє нову етику та естетику, пропонує нову філософську систему цінностей, Україна протистоїть старим і новим завойовникам. Саме тому національний культурний ідеал, національна культура України значно рішучіше виробляються на полях збройної боротьби, аніж на сторінках книг. Це своєрідно впливало на теоретичну модель національної культури. Без матеріальної, ідейно-політичної, правової і моральної підтримки держави культура нації, як правило, занепадає. Однак варто зауважити, що це положення більшою мірою стосується професійних галузей культури. У зазначених умовах бездержавності народ, прагнучи зберегти свою національну своєрідність, створює низку суто народних, непрофесійних інституцій, покликаних відтворити у наступних поколіннях багатство національної культури.
Візантійський історик Лев Диакон (VI ст.) у своїй праці «Хроніки» згадує: «Ті з волхвів, які живуть у лісах, а не у містах, володіють руками своїми і ногами з таким успіхом, що можуть самотужки протистояти голими кінцівками мечам і списам десятків озброєних аплітів (візантійських піхотинців)".
Методами бою волхвів користувалися руські князі. Наприклад, учень волхва Межибора на ймення Гуда був особистим охоронцем князя Ігоря і княгині Ольги. Він є засновником школи кулачного бою при дворі князя (В.Коряко «Бойове мистецтво волхвів»).
Яскравим прикладом, що засвідчує велику увагу до військово-фізичного виховання, є епічні твори, зокрема билини. У билинах [42; 56; 63] відображені як вигадані, так і реальні історичні події та постаті, велично змальовано образ національного ідеалу - воїна-лицаря, захисника Батьківщини. Билини відображають прагнення народу до свободи, до духовної та фізичної досконалості, і військово-фізичному чиннику у них надається провідна роль.
У «Поученії» Володимира Мономаха знаходимо, що лови у Київській Русі вважалися справою справжніх мужчин, причому такою ж поважною, як і війна. Князь із дружиною майже цілорічно «…будучи наловахінавійніденьініч, на спеці і на холоді, не даючи собі спокою…» (Літопис руський). Тобто у даному випадку спостерігаємо формування професійної системи військово-фізичної підготовки. Професійна підготовка воїнів у княжому війську з часом набула завершеності, що сприяло становленню досить високого рівня військової майстерності.
У сучасній теорії українського народного танцю [8; 12] виділяються три основних жанри: хороводи, побутові та сюжетні танці. У побутових танцях зображаються історичні риси народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність тощо. Одним зі структурних підрозділів побутових танців українців (а також в інших народів) є так звані військові танці. Військові танці виконуються без зброї і зі зброєю (шаблі, списи, бойові топірці тощо) в руках. Орнаментальний малюнок танців створюється на основі відшліфованих віками танцювальних рухів. В основі танцювальних рухів лежить той чи інший момент трудового процесу або імітація якоїсь дії чи уявлення людини.
Бойові танці, окрім відображення героїчних сцен, відігравали важливу роль і у спеціальній фізичній підготовці воїна. Адже за своєю структурою, складністю елементів вони максимально моделювали спосіб ведення двобою із супротивником, інші військові ситуації. Загальновизнаним фактом є те, що саме бойові танці склали основу не тільки трипільського мистецтва самозахисту і ведення військових поєдинків, а й бойових мистецтв інших народів світу. Французький дослідник історії виникнення та розвитку танців народів світу І. Вюільє [58] розподіляє танці древніх народів на священні, військові та світські. Такий розподіл мав, очевидно, за мету диференціацію функцій, які виконували у стародавньому суспільстві танці.

Історія відновлення національного рукопашу на Україні.

Гопак.
Один із провідних сходознавців-індологів С. Наливайко вказує на давність танцю гопак та його спорідненість з іншими
індоєвропейськими культурами: "Можна припустити, що гопак колись був ритуальним пастушим або воїнським танком. Чи
тим і тим водночас, оскільки Крішна, як і Аполлон, уособлює і пастуха, і воїна. Підтверджує таке міркування те, що улюбленим танком запорізьких козаків був саме гопак, а запорізькі козаки - такі ж професійні воїни, що й індійські кшатрії" [47; 72].
Наприкінці 80-х років у м. Львові виникла група ентузіастів, які, будучи патріотично налаштовані, займалися танцями та різноманітними одноборствами. Центром цієї групи були Мирослав Ших та Володимир Пилат.
«Вивченню бойової культури я віддав більшу частину свого життя, - пише В. Пилат. - Як і більшість молодих хлопців на Україні, розпочинав із вивчення східних систем бойового вишколу. За двадцять п'ять років довелося вчити: кіукушінкай, шотокан-до, годзю-рю, кілька стилів у-шу, тайквондо, тайландський бокс і кікбоксінг. І хоча я не можу ствердно сказати, що у всіх вищезгаданих видах боротьби досягнув вершин досконалості, все ж із повною впевненістю можу стверджувати, що вловив суть розбіжностей. Набутий під час вивчення бойових рухів досвід сприяв виробленню у мене особливого розуміння суті багатьох рухів (з точки зору використання їх у двобоях), в тому числі й танцювальних» [52]. Допоміг у цьому і М. Ших, який займався танцями. Основними джерелами інформації при формуванні стилю були: танці (гопак, козачок, аркан, метелиця); письмові згадки різних епох (Київської Русі, козаччини, нового часу); фольклорний матеріал; власний бойовий досвід.
У 1987 році у м. Львові було відкрито першу експериментальну секцію. У 1991 р. Є. Приступа спільно із В. Пилатом випустили книгу «Традиції української національної фізичної культури», у якій вперше були надрукувані матеріали, що стосувалися гопака як бойового мистецтва. Упродовж 1993-1997 рр. Організація Української Молоді «Спадщина» започаткувала вишкільні семінари для всіх, хто бажав займатися українським національним видом одноборства [26]. За цей час географія поширення гопака охопила Львівську (Львів, Турка, Стрий), Івано-Франківську (Івано-Франківськ, Надвірна, Рогатин), Волинську (Луцьк, Ковель), Рівенську (Здолбунівський р-н) області, Київщину (Фастів), м. Полтаву, м. Кам'янець-Подільський (Хмельницька обл.), м. Нікополь (Дніпропетровської обл.) та ін.
У 1993 році в ОУМ «Спадщина» було започатковано вишкільні семінари з метою поширення підготовки інструкторів та тих спортсменів, що вже довше займаються. Ці вишкільні семінари мали назву «Козацьке гніздо». Перший відбувся на Сокільському хребті біля м. Косова Івано-Франківської області. Участь у ньому взяли 25 осіб зі Львова, Косова, Тернополя і Полтави. У результаті цього вишколу було відкрито секцію у м. Полтава та надано методичну підтримку секції у м. Косові [26]. Упродовж 1993-97 років «Козацьке гніздо» проводилося виключно в Карпатах, у наметових містечках. У 1994 році семінар відбувся на Золотій Поляні поблизу с. Воронів Рогатинського р-ну Івано-Франківської області. У 1995-96 роках «Козацьке гніздо» розташувалося на г. Діл с. Недільна Старосамбір^ького р-ну Львівської обл. Після кожного семінару незмінно зростала кількість міст, де поширювався гопак.
У грудні 1994 р. у спорткомплексі Зооветеринарного інституту м. Львова відбуваються перші змагання з гопака, де беруть участь представники шкіл Львова, Турки і Рогатина. Переможцями стали Роман Бала, Андрій Лобазевич (тренер - Микола Величкович), Тарас Скиба (тренер - Левко Мартинюк).
У 1996 році 18-19 травня у Львівському державному інституті фізичної культури відбулися Перші всеукраїнські змагання серед підлітків, на яких були представлені школи Львова, Турки, Рогатина, Полтави і Ковеля. У 1997 році Другі всеукраїнські змагання з гопака зібрали 200 учасників зі Львова та Львівської області. Надвірної та Рогатина Івано-Франківської області, Кам'янець-Подільська Хмельницької області, Полтави та Ковеля Волинської області.
Улітку 1997 року (30 липня - 2 серпня) в Україні, у м.Запоріжжя, започатковано проведення всеукраїнських фестивалів козацьких бойових мистецтв. У першому фестивалі брала участь команда зі Львова у складі 7 осіб.
У вересні 1997 року збірна команда з одноборства "гопак" брала участь у фестивалі «Козацькому роду - нема переводу» у м. Києві.
У 1992 році ОУМ «Спадщина», що займається виховною діяльністю, приймає рішення про запровадження гопака як дисципліни, обов'язкової для членства організації. У 1995 році Товариство сприяння Збройним Силам та Військово-Морському Флоту України «Патріот України» приймає рішення про культивування всередині організації цього одноборства, бере активну участь у його пропаганді, У серпні 1998 року у рамках II Всеукраїнського фестивалю козацьких бойових мистецтв було проведено перший чемпіонат українського національного рукопашу [77; 87]. У червні - липні 1998 року йому передувала спільна праця Миколи Величковича (м. Львів) та Олександра Притули (м. Запоріжжя) над розробкою правил змагань з українського національного рукопашу. Школа гопака на цих змаганнях була представлена членами Товариства «Патріот України» та ОУМ «Спадщина». Серед переможців цього чемпіонату були Левко Мартинюк (Львів) та Юрій Кравчук (Кам'янець-Подільський) [87].
З 1997 року в Кам'янець-Подільську щорічно до Дня Збройних Сил України проводиться відкрита першість із рукопашу гопак, на яку запрошуються різні школи бойових мистецтв. їх проводить Подільська регіональна школа рукопашу гопак при Товаристві «Патріот України».
За період з 1993 по 1999 рік проведено понад сотню показових виступів.
З 1998 р. у ДЮСШ м. Турка Львівської області відкрито спортивну секцію з національного одноборства - гопака, яку веде Богдан Гав'як (до цього часу усі секції функціонували на громадських засадах).
З вересня 1999 року у Львівському державному інституті фізичної культури (ЛДІФК) відкрито спортивну спеціалізацію, яка стала своєрідною візиткою навчального закладу. Вперше в Україні при кафедрі теорії і методики фехтування, боксу та національних одноборств ЛДІФК було відкрито спортивну спеціалізацію з українського одноборства - рукопашу гопак, що дозволило протягом останніх кількох років підготувати як добрих спортсменів (спортивна та науково-методична база інституту допомагає цьому надзвичайно), так і фахових тренерів. Навчально-тренувальний процес супроводжується постійними науковими конференціями регіонального, всеукраїнського та міжнародного рівня.
Сьогодні національні одноборства активно торують стежку у вищі навчальні заклади України, адже саме там формується національна еліта. Цей процес закономірний, адже традиції народу - це саме той ґрунт, на якому зростає нове, без комплексу національної неповноцінності, покоління людей.
Упровадження українського рукопашу гопак у навчальний процес ВНЗ України, як спеціалізованих (Львівський державний інститут фізичної культури), так і неспеціалізованих (Національний університет "Києво-Могилянська академія", Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича [41 ]), вимагає нових підходів до визначення ролі одноборств у системі сучасної освіти.
Саме тому з метою збору, пошуку та поширення інформації, яка стосується діяльності українських бойових мистецтв, у ЛДІФК була створена проблемна лабораторія з питань розвитку національних одноборств. Другим важливим напрямом її діяльності є надання методичної та інформаційної допомоги клубам, школам, секціям і т. п., які культивують національні види, для їхнього становлення і розвитку. Третій напрям - координація та здійснення наукових і методичних розробок у цій галузі.
Такі заходи привернули увагу науковців до актуальних проблем у системах підготовки у гопаку. Наприклад, дослідження рівня підготовленості спортсменів - гопаківців відбуваються на унікальних приладах, з якими працюють збірні України (на хронодинамометрі конструкції М.П.Савчина тестувалися чемпіони світу Володимир та Віталій Клички, олімпійська збірна з боксу). Як результат-за останні два роки гопаківці на всіх змаганнях як регіонального, так і всеукраїнського рівня (Кубок України, Чемпіонат України) посідали перші та призові місця.
Результати досліджень у сфері українських національних одноборств обговорюються на спеціалізованих науково-практичних конференціях, які є щорічним підсумком діяльності не лише гопаківців, а й представників інших видів українських бойових мистецтв. З 2000 року у ЛДІФК започатковано щорічне проведення Всеукраїнської науково-практичної конференції "Українські національні одноборства: становлення і розвиток", яка стала першою в Україні спеціалізованою у цій галузі [53].
Етап організаційного оформлення рукопашу гопак триває. 21 листопада 2003 року рішенням Міністерства юстиції України зареєстровано Федерацію українського рукопашу гопак.

матеріал нахабно здертий з книги:

М. Величкович, Л. Мартинюк

Український рукопаш ГОПАК

навчальний посібник.

2 невідомий: навіть той брєд читати не збираюсь

аргументи, друже, аргументи…
сказане тобою - відмазка.
глибокий в тебе політ думок…

мда, я теж можу конрол в, тиснути!

я це неполінувався відсканити і розпізнати.
виклав я це, дя тих, кого це може цікавити.
я думав, що ця інформація тебе зацікавить.
нецікавитися викладеним вище - твоє право. але прохання, в такому випадку голослівно мені не втикати.

Гопак дуже серйозна річ! Фріфайтери гопаківців завжди боялись , бояться і будуть боятись!

знову ж таки, аргументи!!!
наша дискусія не повинна перетворюватися на обсирання один-одного.

по суті то офф топ, бо топік про чемпіонат!

Тема з самого початку перетворилась в дискусію!

Карочє, я гребу комусь шось доказувати! Топік про чемпіонат чогось, от про нього і пишіть!
Є якісь питання по Бойовому Гопаку, пишіть в приват або асю!

Припоную тобі, друже, не висловлювати свої суб"єктиві думки аж надто різко. я ходив на Бойювий Гопак один рік, і на Рукопаш до сих пір ходжу! я, можливо, не дуже добре, але знаю вашу структуру. Але ж я не почав обсирати Верховного Вчителя, чи критикувати Бойювий Гопак, я просто написав це в топіку,щоб народ не переплутав про які змагання йде мова. але все-таки раджу тобі почитати витяги з книжки, там досить цікава інформація для роздумів!

Хм, Данило, підтримую тебе… Хотів би піти на ті твої змагання з гопаку шо відбудуться.
P.S. ПМ-11 Forever

Годі вам чвари розводити. Гадаю, як Рукопаш Гопак так і Бойовий Гопак мають право на існування. Я займався Бойовим Гопаком 2 роки, особисто знаю Володимира Пилата, верховного вчителя. Мав нагоду бачитися і з п. Миколою з Рукопаш Гопак. Навіщо ж ви обсираєте один одного. З такими темпами національні українські бойові мистецтва будуть жевріти як зараз. Нам потрібні оба, щоб розвивати силу духу і здорове мислення нації. А певне суперництво потрібне лише як стимул до розвитку… Чи не подумати нам про вищу мету над амбіціями, а саме відродження давніх українських традицій бойового мистецтва, сприяння і популяризація нашого, рідного, а не сперичатися хто кому сильніше стусани дає! При здоровому мисленні і сильному дусі воїна неважливо стає хто до якої когорти належить. Гадаю, повчитися вам є чого в обох) Друзі, оберіть правильну стежку воїна і працюйте над самовдосконаленням і силою духу. Все що не робимо, - з Україною в серці. Тримайтеся

кік-боксінг полюбе кручє всього.

ніфіга! вони боротись зовсім не вміють. от зроблять комусь з них больовий на руку, чи на хребет, отоді подивимся хто покруче!
хоча кожна техніка має свої плюси.