казочка про одного-єдиного хлопчика.

, | 47 | Розділ: | 11 вересня 2007 16:39

Жив був на світі один-єдиний хлопчик. Він був вільним, повністю вільним, але йому здавалось, що без життєвої ноші його існування починає нагадувати тваринне і тому, одного дня, він поблагав Бога:
- Боже, зроби мені так, щоб в житті я мав якусь ціль! Зроби щоб я мав, що нести!
І Бог радо допоміг своєму єдиному синові. Він, як безмежнолюблячий батько, дав своєму дитяті Найкращий, Найсолодший в світі багаж.
І став хлопчик з ним ходити по світу. Радісно йому було, добре. Дарунок Божий був найціннішим скарбом його…
Малюк ріс… і ось коли він досягнув двадцяти років він зрозумів, що йому стало мало того багажу. Він знову звернувся до Бога з проханням збільшити ношу. І відповів йому на те Бог:
- Сину мій, я б зрадістю, але через двадцять років ти в мене попросиш знову того самого, тому ліпше я зроблю так, що ти сам зможеш збільшувати і розширяти мій дарунок.
Колись хлопчик, а вже юнак охоче згодився.
Він почав збирати все, що могло б приєднатись до його ношу, часто навіть взаємозаперечні речі, але сила Божа тримала їх купи. Юнак неймовірно тішився з свого вміння примножувати, зчасом він почав вважати його за найбільше благо, за саму Суть Життя…
Манали роки: юнак перетворився на зрілого чоловіка, а чоловік на діда…
І стало тяжко дідові, стало невиносимо нести Дарунок, але він вже не міг від нього відмовитись. Він знав, що Бог не образиться, якщо він його скине, він знав, що Отець бажає Сину тільки добра; знав, але відпустити те, що спершу перетворилось на ціль його існування, а потім на саме буття, вже не міг…
Його старий розум зміг дійти до того, що багаж теж застарів і омолодитись можна лише знищивши його, але старі руки міцно тримали, ба навіть продовжували збільшувати те, що вже і так грозилось розчавити самого діда.


так ось, дітки, чи не вважаєте ви, що автор мав на увазі не діда, а цивілізацію, не дарунок, а культуру і мистетство. і чи не потрібно нам вбити діда або, принаймі, силою відібрати у нього його ношу?