Львів, про який не хочуть знати.

сокира | 22 | Розділ: | 5 серпня 2007 16:51

Основною ознакою сьогоденного дискурсу про Львів є намагання свідомо конструювати Міф міста, спираючись на «древні урбаністичні традиції», пам’ятки архітектури, історії про відомих людей, романтичні легенди, але не на успіхи сьогодення, центруючи його навколо історичного ядра. Однак якщо поглянемо на карту Львова (http://www.lvivhotel.boom.ru/foto/lvyv_map.jpg, станом на 10.06.2004), побачимо, що історичний центр займає невеличку, порівняно з цілим простором сьогоднішнього Львова, площу. Виникає запитання, яка ж частина міста має право представляти його в цілому й чи має таке право взагалі? Постійне оглядання на минуле, характерне для львівського дискурсу, негативно впливає на спроби аналізувати його сучасне. Знаковим моментом є те, що в панівний міф міста входить далеко не вся історична спадщина: пам’ятки радянської доби вилучено з цього конструкту.
Мовчанка у таких випадках свідчить про приховані комплекси. Допоки на сторінках культурологічних журналів розгортаються ностальгійні спогади про Львів 1930-х, більшість населення Львова, яка склалась власне за радянських часів завдяки притоку робітників на підприємства і студентства у ВУЗи (сільського українського чи інтернаціонального радянського походження), відчуває себе відчуженою від власного міста, адже Львів їхньої молодості викреслено з публічного дискурсу, натомість пропонується штучний образ, ґрунтований на дорадянському минулому.
За розмовами про споконвічну багатонаціональність та мультикультуралізм (однак суто австро-угорського зразка), забувається про ту конфігурацію багатонаціональності, яка склалась за радянських часів (українці, росіяни, євреї, представники братніх республік, а всі разом – радянський народ) і, дещо трансформувавшись, увійшла в ХХІ сторіччя. Несподівано для самих себе, українці стали титульною нацією у місті Лева, однак, відчужені від урбаністичної спадщини історіями про польський Львів, бабцю Австрію тощо, виявились неготовими взяти на себе відповідальність за місто. Населення „спальних” районів вважає „своїм” близький навколишній простір, і по хазяйському упорядковує його, висаджуючи квітники й навіть фруктові сади навколо дев’ятиповерхових будинків та будуючи церкви по одній на мікрорайон. Історичний центр Львова ж залишився „нічийним”, згрубша байдужий для пересічного мешканця, скажімо, „львівського Нью-Йорку” Сихова (де є декілька супермаркетів, речовий базар, фітнес-клуби, бари, ресторани й кінопалац), який не відчуває ні особливої потреби часто бувати „в центрі”, ні особливого пієтету до старих польських будинків.

і багато іншого з нової цікавої точки зору: http://smoloskyp.org.ua/content/view/128/197/