Помер Стівен Хокінг. Оповідання

| 10 | Розділ: Події | 15 березня 1:14

Помер Стівен Хокінг. З приводу цієї сумної події оголошую одноразову варіацію творчого гуртка на тему: "Стівен Хокінг". Напишемо невеличкі фантастичні оповідання про пригоди Стівена Хокінга! Вшануймо пам'ять видатного фізика разом!
Хочеш відповісти? Авторизуйся!

keet | 15.03.18 01:14:38 | #

я беру участь!

e | 15.03.18 01:15:37 | #

Я теж за!

e | 15.03.18 03:38:49 | #

Ось вам.
+Спойлер
Як відомо, одного разу Стівен Хокінг організував "Вечірку для мандрівників у часі". Це був своєрідний жартівливий експеримент, який повинен був довести, що подорожі в часі неможливі. Разом зі своєю дружиною він накрив столи, розлив по бокалах шампанське, запросив кіношників-документалістів, а самі запрошення на вечірку вислав вже після того як вона відбулась. У них йшлось, що "усі мандрівники в часі запрошуються на вечірку, що відбудеться в минулому, 28 червня 2009 року, в Кембриджському університеті".
На вечірку, звичайно, ніхто не прийшов. Кадри порожнього залу, де Стівен Хокінг сидить у візку, оточений шампанським і повітряними кульками, увійшли до одного з науково-популярних фільмів про загадки всесвіту. На них Хокінг одиноко сидить під великим гаслом "Ласкаво просимо мандрівників у часі".
Того дня ні на що інше він і не розраховував. Як вчений, він точно знав, що відбудеться того вечора. Знав, що доведеться сидіти в порожньому залі, але картинка йому подобалось. Просто і наглядно. І коли його дружина вийшла провести знімальну групу, він залишився на одинці з собою і міркував про те, як він опише цю сцену у своїй наступній книжці.
Краєм ока він помітив як хтось вийшов із туалету й зачинив за собою двері. Скорше за все, хтось із кіношників. Але він не поспішав до виходу, а навпаки, ходив і роздивлявся все довкола. І на вигляд Хокінг його впізнати не міг. Повний чоловік, з бородою і в окулярах, в шортах і сорочці і, що найдивніше, на голові у нього була шапка увінчана фігуркою бобра в моноклі. Він ходив і роздивлявся довкола поки Хокінг слідкував за ним очима і набирав текст на своєму комп'ютері.
- Всі ваші вже пішли, - прозвучав електронний голос Хокінга, від чого бородань здригнувся, ніби раніше він не знав, що в приміщенні є хтось окрім нього.
- Ой! - Налякався чоловік, - Ой-ой-ой!
Він дістав з кишені мобільний телефон і почав активно тицяти в екран.
- Чорт, знов облажався, знов налаштування злетіли, знов тепер вертатись і виправляти, - бурмотів товстун собі в бороду.
- Чому у вас бобер на голові? - Запитав Хокінг своїм роботичним голосом і чоловік відволікся від своїх переживань.
- Один з найдопитливіших розумів двадцять першого століття! Відразу до суті! Відразу в корінь! - Із щирим захопленням сказав товстун, - Боже, яка це честь спілкуватись з вами вживу, а не в симуляції.
- Ха. Ха. Ха. - Посміявся Хокінг, - Ви мабуть мандрівник в часі?
Хокінгу не вдалось вкласти у свою репліку бажану кількість сарказму.
- Ну та, ну та… Завжди хотів вам особисто сказати, що ваша вечірка це чудова ідея. Дуже вам за неї дякую! Шкода тільки, що цю ситуацію треба стерти з історії, - бородань продовжив тицяти в екран телефона.
- Якщо ви мандрівник в часі, то скажіть мені, хто переможе в цьогорічному суперкубку? - хитро підловив "мандрівника в часі" Хокінг.
- Еммм, для цього ви мені повинні сказати, хто переміг у попередньому суперкубку.
- Не знаю.
- Ну от і я незнаю. Наука і спорт, речі не дуже сумісні. Запитайте щось простіше.
Хокінг подумав кілька секунд.
- Коли я помру?
- Ну це просто, - посміхнувся бородань, - 14 березня 2018. Це я пам'ятаю. Хоча блін, не варто було казати, чому я це завжди роблю?
- Завжди?
- Ага, на кожній вашій вечірці для мандрівників у часі десь щось зіпсую і мушу потім повертатись і виправляти. Раз бокал розбив, раз оператору фінгал поставив. Ну але це не найгірше, що було. От друг мій раз такий парадокс спричинив, що все це приміщення в одинадцятий вимір перемістилось. Мусили рятувальників викликати. Отакі то жарти з часопростором, пане Хокінг.
- Це кумедна історія. Але на вечірці нікого не було. - Впевнено зауважив Хокінг.
- Ну та як не було. Ще й як було, просто вам не видно. Ну тобто, я щойно з вечірки, але з вашої точки зору вона тривала таку незначну частку секунди, що ви її не могли помітити. Це вже моя, - бородань почухав голову, - восьма вечірка для мандрівників у часі. Кожна відбувалась у іншу долю секунди, ми не пересікаємось самі з собою, в основному. Так ось я пішов у туалет і моя, ем, машина часу, - бородань показав свій телефон, - розсинхронізувалась і я випав у ваш час.
- Мушу сказати, це досить дотепно, - сказав Хоікінг.
- Ух. Ну та. Правда, потім придумають ше дотепніше. Я на минулій вечірці зустрів свою майбутню дочку, уявляєте? То вона мені росказала, що в них там освоїли темпоральний зсув, можна завжди знаходитись на долю скунди позаду реального часу, тобто можна бути і одночасно не бути в бажаному часі. Ух! Каже, всю історію так перелопатили, всі секрети відкрили, добрались у найнедосяжніші місця часопростору. Чекаю не дочекаюсь! - Товстун із захопленням потер руками, - Але добре, пора мені повернутись в момент, до того як мене розсинхронізувало і попередити себе.
- Шкода. - Поспішив набрати Хокінг.
Настала пауза.
- А хоча, знаєте. Яка різниця? - Задумався мандрівник у часі, - Ну тобто, ви ж нікому не скажете?
- Не скажу.
- Блін, блін, ну добре. Я ж сильно нічого не поміняв, правда? Нічого не напартачив? Ну, подумаєш в туалет сходив. Все, повертаюсь додому, не буду виправляти, хай поліція в сраку іде. Добре, мушу бігти.
- Але чому, у вас бобер на голові? - Поспішив поставити хвилююче запитання Хокінг.
- Хаха! - мандрівник в часі гордо підняв палець в повітря, - А це, мій друже, питання для зовсім іншого часу! - він натиснув кнопку на телефоні і розчинився в повітрі.

Kava | 15.03.18 01:32:32 | #

+Спойлер
Чухається ніс. Я сконцентровую усю увагу на цьому відчутті. Я уявляю як я кладу на шальки терезів оце зудіння у носі і всі біди людства, що існували чи існують. Не працює. Воно ніколи не працює. Тепер чухається не тільки ніс , а і права брова, лопатка і навіть копчик. Починаю згадувати цифри після коми числа пі — сьогодні ж якраз день числа пі. Дійшов до 100. Тепер свербить ще і нога. Хочеться кричати — ДО БІСА! Але я, звісно, не кричу. Я не маю ні права ні можливості. Глибоко вдихаю і пробую одну з тисячних практик медитації. Всерівно не діє і ніс зараза як чухався так і чухається. Мене колись питали — навіщо? , тепер не питають, тепер кажуть: мій герой, Ви мене надихаєте, через Вас я… АНУ ЗАКРИЙ ГУГЛ БІГОМ і тепер відповідай:
Скільки мені років?
Як так сталося?
Які мої досягнення?
Фізика? а конкретніше, конкретніше?
Публікації?
Що читав?
Ага, ясно!
Знаєш що, краще почухай мені носа, чи кинь он ту сметану з полиці у мій кошик. Дякую. Автограф не дам, сам розумієш. Бувай. Радий, що надихнув.

Slim.km | 15.03.18 17:02:02 | #

Отлічно. Ненавиджу помирання відомих людей. Прийму участь в гуртку як розберуся з кредтками - чуть пізінше

Slim.km | 06.04.18 00:00:11 | #

+Спойлер
Кіт приснився дивний сон. Спочатку їй подзвонили в пів на третю ночі, і сказали, що вона завтра працює. А потім вона опинилася в просторому залі, прикрашеному дивними картинами, а посеред залу сидів в інвалідному візку Стівен Хокінг. Кіт нічого не придумала, крім як взяти в нього інтерв'ю. «Стівене, чому ви померли»?
Стівен закашлявся, і було видно, що скоро відійде на той світ.
«Це все через інтернет! Ми з Білом не так все продумали! Все мало бути не так… В цьому винні тролі і безвідповідальні люди»!
«як смертність музикантів зв'язана з людьми що сидять в інтернеті? Ви в цьому впевнені?»
«Так! Я знаю, як воно працює! Там все контрольовано! Кожен комент, нік і логін під контролем! Якщо провокатор не тоді зайде в онлайн… якщо напише негативний комент… воно впливає на весь світ! На Голівуд, на погоду, на музикантів, на акторів, і телебачення. Недавно помер Честер Беннінгтон! Чому він не помер від старості? Чи ти віриш шо він дійсно наївся наркоти в свому номері? Ні! Це тотальний контроль з боку влади! І безвідповідальність користувачів! Кожен твій логін на сайт або приближає смерть музиканта, або віддаляє її! Сама вирішуй, як це можливо, і чи це правда! В нас є тільки факти – помер Гарі Мур, помер я, помер Честер, помер Леонард Коен… Кого мені ще назвати? Прінса Роджера Нельсона? Після його смерті журавлік на сайт взагалі не заходить! Я не скажу вам, як це стається! Я лиш приверну увагу до дати, дня смерті, і до того, що ви робили в цей день і цю годину і що відчували! Якщо ти любиш музиканта, він буде з тобою до глибокої старості! А якщо забитий ХУZ на де-які питання, то віддачі зі сторони свого любимого музиканта не чекай, хіба що могильний надгробок!» По цих словах Стівен замовк, і помер. Кіт прокинулася від того, що дзвонив телефон. «Кіт! Ти де? Яка година? Я вже 15 хвилин чекаю під офісом!» - це був напарник.
«Та я просто… Сиділа в інтернеті до пів третьої…» Стало ясно, що відмазки не канають. «Я зараз буду!»
(події шо стаються з головним героєм не мають відношення до реальних подій. Автор просто взяв приблизну ситуацію, яка може бути віднесена швидше до нього, і переніс на героїню. Ідея оповідання – звернути увагу на підвищену смертність відомих людей і музикантів, і якщо це можливо, мінімізувати вплив користувачів на особисте життя відомих людей. Поки що невідомо як але краще би вони жили до пенсії, а не вмирали в номерах від передозу наркоти) Тому треба видаляти профілі в соцмережах. Всім папа)

it | 15.03.18 23:25:04 | #

Давайте і я попробую.
+Спойлер
В дитинстві Стівен любив проводити все літо в своєї бабусі, яка жила неподалік Оксфорда, в невеликому і дуже мальовничому містечку Вудсток. Тут було все для незабутнього відпочинку: тиха річка, густий ліс, який так і манив шукачів пригод, таких як Стівен, але найголовніше - тут жили найкращі друзі дитинства видатного науковця.
З Тіною і Аланом він познайомився, коли йому виповнилося дванадцять років. Це був нічим непримітний день. Малий Стівен, пообідавши бабусиними смаколиками і розклавши свої речі після приїзду, вирішив провести решту дня за своїм улюбленим заняттям - читанням книги на задньому дворі будинку. Вже в цьому віці він відрізнявся від своїх однолітків тим, що його мало цікавили художні книги. Все більше уваги він почав приділяти “дорослі” літературі.
Зручно вмостившись, він розгорнув на закладеному місці книгу про астрологію, науку яка набирала оборотів і ставала все популярнішою в цей час, після винайдення рефлекторного телескопа.
Боковим зором він помітив, що за ним спостерігають за сусіднім парканом дві голови. Одна з них була прикрашена яскравими рудими кучерями, які спадали на плечі, і належала вона дівчинці 9-10 років. Біля неї стояв юнак, одноліток Стівена, і було помітно, що це рідні брат і сестра, обличчя його було вкрите ластовинням і волосся теж мало рудий відтінок.
Привіт, я Алан, - вигукнув малий і вищірився в широкій посмішці.
Привіт, - відповів Стівен.
Що читаєш?
Книгу про планети і зірки, які прикрашають наше нічне небо.
Ого, цікаво, напевно. А як тебе звати?
Стівен, я приїхав сюди до бабусі на літні канікули.
А я Тіна, - ніяково промовила дівчинка.
Саме це знайомство привело до події, яка назавжди запам'ятається і змінить життя майбутнього вченого.
Після цього діти практично весь свій час проводили разом, Стівен захопливо розказував про нещодавно відкриті сузір'я, а його друзі показували околиці містечка, водили на річку і переповідали цікаві історії про місцевих жителів.
Хочеш побачити привида? - якось запитав Алан.
Їх не існує, це маячня, - різко відповів Стівен.
Якщо не боїшся, я можу довести тобі їх існування. Пам'ятаєш, ми показували тобі занедбаний дім в лісі, який заріс чагарниками і ми наказували його обходити стороною? Так ось, в ньому досі живе сім'я, чоловік з жінкою і в них є син. Правда його вже не бачив ніхто кілька років, після одного випадку. Якось в старші школі Філіп, так його звати, злетів з котушок і ледь не до смерті побив свого однокласника. Це було справді страшно і несподівано, бо до цього він був дуже тихим і непомітним чуваком, якого практично кожен намагався зачепити і образити. Напевно, в той день для нього це була остання капля терпіння. Він гамселив свого кривдника з якоюсь звірячою злістю і ненавистю, доки їх не розчепили вчителі. Після цього його батьки забрали документи зі школи і сказали, що будуть виховувати і навчати самостійно. Не знаю, як їм вдалося уникнути суду. З того часу він так і не вийшов з свого будинку.
Одного разу я підслухала розмову нашої мами з батьком і вона сказала, що Філіп помер кілька місяців назад і його тіло вже почало розкладатися і страшенно смердіти, - додала Тіна.
Але його батьки не дозволяють навіть наблизитися до будинку і перевірити чи це правда. Подейкують, що саме через те, що його душа не знайшла покою і тіло досі лежить не поховане, він виходить вночі з дому, блукає містечком і наводить жах на всіх мешканців.
Ви вигадали цю історію, щоб мене налякати, - з іронією сказав Стівен.
Якщо хочеш, ми можемо це перевірити. Сьогодні зранку, я бачив як Філіпові старі виходили з дому і подалися в ліс, можливо, шукати якусь їжу чи ще щось, жити ж якось потрібно. Мені здається, що вони досі не повернулися і дім стоїть без нагляду.
Стівен не вірив друзям на рахунок привида, але його пройняв інтерес і бажання подивитися, хоч краєчком ока, на психопата відлюдника. Ну, або в крайньому випадку, побачити труп, він ще не бачив жодного на власні очі.
Гаразд, давайте перевіримо ваш “дім з привидами”, - з посмішкою сказав Стівен.

Кінець першої частини.

Slim.km | 06.04.18 00:02:17 | #

Іт, а де продовження

it | 10.04.18 15:53:37 | #

Ого, це навіть хтось прочитав і чекає на продожвення? Ну, тоді якось допишу

| 20.03.18 19:06:46 | #

+Спойлер
Дрібний, по-осінньому противний дощик, майже туман в'язко обплітав усе довкола. Просочувався у всі шпаринки,навіть у ті місця, що інакше були захищені від найлютіших гроз ітепер навіть там було мокро, сиро, неприємно.
Але Гокінгу було байдуже, він сидів спокійно, нерушно, саме так як звик за багато років паралічу і дивився прямо перед собою: на сіре важке небо, яке повільно осідало на землю, на окриси будівель, десь там далеко, що нагадували чи то чарівні ельфійські ліси, чи то не менш чарівні гори гірського народу, на широке поле, що лежало між будівлями і Стівеном, густо засіяне пииземкуватим могилами, хрестами, лавочками, доріжками, ліхтариками. Він дивився одночасно усюди і нікуди,немов не бажаючи сфокусуватись на тому єдиному, що мало для нього якесь конкретне значення,на тому що не було пустою панорамою без будь-якої емоційної прив'язки. Але насправді він все дуже добре бачив: і невеликий натовп людей у чорному, під чорними парасолями, і невелику ямку і урну з попелом, яку скородо неї вкладуть. Урну з його власним попелом. Чи тим, що було колись його власним, а тепер стало трішки попелом, а переважно випарами води і вугликислого газу. Чи тим,що ніколи не було його власним, а тільки жорстокою,жорсткою, свавільною темнтцею з якої він мріяв, мріяв, мріяв, жадав вибратись кожен проклятий день свого проклятого ув'язнення.
Чорт забирай, яка це все була глупість: роки в підпіллі, далеко поза увагою Наглядової Ради,в найбільш глухому кутку відомого всесвіту, у кутку настільки глухому,що більшість б зарахувала його до всесвіту невідомого, а потім один єдиний сигнал у кілька коротких слів і облава, необдкмана панічна втеча і БАМ він опинився в цьому паралізованому тілі. Прикутий намертво, без змоги порухати й пальцем, без можливості вирватись. Без можливостінавіть пошкробати власну задницю, бодай би йому всьому!
Попереднє тіло анігілювали на місці. Ідіоти, навіть не спробували перевірити чи я його бува не покинув вже, вони просто повірити не могли у можливість стрибків на таку велику дистанцію, думали тоді, що я один самотній знаходився у дотатньо великому секторі. Сучі діти, напевно довго довелосїь їм чекати такої слушної нагоди. Ха!
Мені ж довелось чекати по тому значно довше. Маленький дурник Хоселіто, то б міг подумати, що вишкребок моєї колищньої доглядальниці виявиться настільки псизочутливим. Зі всім оптимізмом не можна було очікувати від цих істот істот і сотої долі його дару. У інших умовах з нього б можна було зробити чудового донора енергій. Та чорт з ним, добре що я знову на волі, поза радарами Ради і з усім часом на світі, щоб викувати мою помсту! Ось тільки підберу собі дещо зручніше тіло.
Маленький Хоселіто окинув похорону процесію поглядом і направився до високого статного чоловіка,що тільки но виголосив довгу бюрократичну промову над урною.