Dalai Lama: «Все почалось достатньо давно»

калашнікоф | 63 | Розділ: Інше | 13 грудня 2008 11:18

Львів дарує Україні багато цікавих груп, Dalai Lama – одина з таких. Експеременти, емоційний натиск, ексцентрика - те, що роблять хлопці, виходить за межі класичного розуміння рок-музики. Побачив я їх на фіналі GBOB-2008 і, скажу вам, був достатньо здивований тим, як за короткий термін, усього 8 хвилин, хлопці змогли загіпнотизувати публіку яка, скажемо чесно, не зовсім була настроєна на таку музику.

Тож перше, що хотілось зробити, це порозпитувати хто вони і звідки, чим я і зайнявся, почавши розмову з «серцем» «Далай Лами» - ударником Сергієм Немирським.

---

- Коли і як утворилась група?

- Все почалось достатньо давно. Я (Немирський Сергій), Падре (Петелько Олексій), Назик (Гайдучик Назар) і Паша (Мальцев Павло) разом росли і знаємо один одного ще з дитинства. У мене є гараж, там нічого не було, тож ми зробили там репетиційну базу, якщо це можна так назвати. Словом, там нічого не було, пару колонок, пара барабанів в жахливому стані, була гітара, здається «Стелла», корочше повний крах. На стіні величезними красивими буквами Паша написав «Далай Лама», чим він це мотивував, я не знаю, просто написав і все.

Через деякий час там почала репетиції група «Секта добра», де Дзиндзьо грав на басу, вони були набагато «крутіше», принесли до гаражу комбік, барабани, мікрофон. Від них ми багато чому навчились. Спочатку співав Паша, потім щось не склалось і з групи він пішов. Падре привів на репетицію Сашу, і вже на другий день ми записали першу демку «Кора».

«Секта добра» розпалася, зігравши тільки один концерт, але Дзиндзьо залишився з нами. Далі були довгих 9 місяців репетицій в сирому темному гаражі, в жахливих умовах. Ми навчались, ми виношували…

Потім нарешті – перший концерт, перші помилки. Ми розвивались, як маленька держава, ми шукали в собі лідера; що найдивніше, ми його так і не знайшли. В музичному плані ми зростали дуже швидко, і тут бац – Саша йде до армії. Паша повертається співати. Після повернення Саші з армії у «Далай Лами» стає два вокаліста, і про це ще ніхто не пожалкував.

- Виходить так, що вас шестаро: юрист, журналіст, редактор, електротехнік, повар-хімік і військовий. А як щодо музичної освіти, як «увійшли до музики»?

- Та важко сказати, музичної освіти в нас нівкого нема. Ще тоді, на початку, ми були знайомі з музикантами, ну і від них набрались (таких слів як группа, концерти, виступи, сунд-чеки …) нас зацікавило. Так як грати ніхто не вмів, то між собою повибирали, хто на чому буде грати, та і почали вчитись

- І ти запевняєш, що лідера нема, а хто пише тексти, хто придумав концепцію того, що ми зараз бачимо?

- Тексти пишуть вокалісти , але в основному на репетиціях і під впливом емоцій, іноді ми їм допомагаємо. А стиль такий тому і народився, що в нас лідера нема. Дивись, нас шестеро: юрист, журналіст, редактор, електротехнік, повар-хімік і військовий, був би хотось з нас лідером , наприклад повар - ну їли би ми всі макарони, а так в нас повар макрон зварив, електрик туда резисторів кинув, якась юридична література туда попала і тд. тп. Так і стиль певний, всі додають клаптик себе і виходить те, що ми зараз бачимо.

- І як публіка вас сприймає?

- … для когось це певний катарсис, для когось шось таке цікаве, когось вводить в транс, а взагалі медитація, емоції, атмосфера - це ті слова, якими нас характеризує публіка. Звичайно, є кому не подобається, це вже смаки, тут не поспориш…

- А самі ви, яким бачите свого слухача?

- Думаю, це люди, в яких вже є щось у голові, і які приходять на концерти не набухатись і попригати, а послухати, можливо, подумати … відчути нас, наші переживання, емоції … щоб в нас з слухачем виник духовний контакт …

- Який з виступів, що вже були, ти міг би виділити як найкращий, чи як той, що більш за все запамятався?

- Напевно, виступ в Києві в СкайХолі. Прийшло мало людей і була дуже класна атмосфера, нас дуже класно прийняли і якось дуже тепло і по-домашньому тоді виступили.

- А останній виступ, той що на ГБОБі був? Як взагалі прокоментуєш то дійство?

- Шкода, що нас так підвела апаратура, через що ми не змогли нормально зіграти першу пісню Audrey Hepburn, а все інше нам сподобалось. Було класно!

А взагалі: будь-яке змагання у сфері творчості є абсолютним абсурдом і ми задоволені тим, що брали у цьому абсурді безпосередню участь, ми абсолютно задоволені результатом і щиро радієм за Танго Темпо. Залишилось дуже багато позитивних вражень. Дякуємо усім, хто приїхав нас підтримати!

- Ви не перший рік «в обоймі», а на якій стадії дебютна платівка?

- Записались у Львові - студія «ОднеВсе», мастерингом займався Максим Хоменко. «The sixth turtle» (шоста черепаха), так ми думаємо її назвати. Вже на підході, залишилось поставити підписи на договорі і все, до кінця листопада мають бути видані диски.

- Що чекати від диску, питання недоречне, чи не хвилюєтесь ви що диск, як музична консерва, не зможе передати тієї атмосфери живого виступу?

- Звичайно, певні переживання є, навіть через те, що це дебютна платівка, а хвилювання, що до атмосфери – не думаю. Ми в цей запис вклали багато себе, думаю, люди це відчують, а кому буде мало, хай приходить на концерт - там він відчує все, що ми хочемо сказати нашою музикою.