мамай і маргарин.

сокира | 11 | Розділ: | 3 липня 2008 2:30

літ-но-мистецький проект кількох людей (схожий був 4 роки тому - БАБАЙ) без претензії на суперництво з сильними світу сього, але з декількома неординарними думками.
кому цікаво, подивіться або скачайте осе:
http://pics.whoyz.com/d/15191-1/mamay_i_margaryn_smaller.pdf

особисто я рекомендую звернути увагу на тексти оцих авторів: realysilverfish, shuher_smit i wheeller.
а тут пропоную один із них.


МАМАЙ І МАРГАРИН.

Козак запалив люльку, набрав повні груди солодкого диму і сумно подивився на гнідого. Кінь роздвоївся на двох
коників поменше.
– Ех, друже мій вірний, – Мамай погладив густу гриву одної з конячих іпостасей і чомусь поцілував її в шию. – Ну
що ти про це знаєш?
– Фрррр – відповіла друга нецілована половина коня.
– От бачиш, – докірливо додав Мамай, фокусуючи погляд на кобзі. Ноги зробились важкими, він сів на траву.
Душа хотіла співати, як і належить душі козака, коли їй сумно.
А я біідний, безталаанний,
Степ широокий – то ж мій сваат,
Сивий кооник – то ж мій брат.
Вся родина – шаабля й лююлька.
– …призводить до серцево-судинних захворювань, викликає імпотенцію та вбиває краплиною коня, – підказав
солісту захриплий голос незрозуміло звідки.
Мамай озирнувся і підозріло подивився на дуб. Якийсь час він сидів мовчки, потім ще раз затягнувся духмяним
димом і продовжив.
Їхаав коозаак наа віийноонькуу,
Скаазаав, проощаай, діівчииноонькоо.
Їїду в чуужу сторононьку.
Чорнобривонько, прощаай.
– Ля-бемоль у цьому місці, будь ласка, – знову порадили вже глибоким грудним баритоном збоку. – Не дивно,
що вона від тебе пішла. Рима слабенька, цілуватись не вмієш.
Мамай повернувся на голос, кобза випала з рук.
– Подумай, – продовжував Гнідий, – цілими днями сидиш під деревом, відлякуєш татар ненастроєною кобзою
та іншими ненав'язливими способами захищаєш рідний край. Жінкам увага потрібна, а в тебе одні вороги з
верлібрами в голові.
Мамай здивовано підняв брови.
– Ні-ні, тільки не питай мене, що таке верлібри, не люблю цього, – драматично попросив кінь. – Головне, не
забувай, що життєво необхідна проблема синтезу двох частин української душі повинна реалізуватись у твоєму
міфічному образі. При всій узагальненості ти дуже близький до життя, втілюєш як духовну, так і матеріальну силу
народу.
Мамай почухав за оселедцем.
– Духовну бачу, – кінь скептично оглянув Мамая від кобзи до люльки. – Матеріальна де? В інших вже і хата
давно, дерев насадили на цілий вишневий садочок, дітей не перерахуєш, кінь останньої породи. А в тебе?
Ворогів повний Кримський півострів, кам'яні скіфські баби і я – пробіг триста тисяч без капремонту. Ну кому ти
такий потрібний крім Батьківщини?
Мамай сумно подивився на самотню скіфську кам'яну бабу на горбочку за дубом і згадав Галю.
– Та будь ти мужиком врешті-решт! Підмани її, вкради, відвези на край світу. Запроси на чай хоча б, шарлотку
якусь там спечи спеціально для неї. Яйця, трохи меду, борошно, кілька кислих яблук, пачка маргарину – все! А
потім серце підкаже. Романтика та інша ботва – жінки на це ведуться.
Мамай захоплено дивився на коня, уважно слухав і мотав вус.
Наступного дня він приїхав на подвір'я до крамаря.
– Ей, а відсип но мені знов отого вчорашнього тютюну побільше! – крикнув козак і змовницьки подивився на
гнідого. – І пачку чаю!
– Фрррр, – схвалив вибір кінь.
На Гнідому, перекинута через сідло, лежала зв'язана і підманута Галя.
– Ти випадково не знаєш, що таке пачкамаргарину? – Поцікавився в неї Мамай перед тим як рушити.
– Чого тільки басурмани не вигадають. Турецьке, напевно, щось. Або китайське. Додаш краще яготинського
масла. Ну поїхали вже, – попросила дівчина і закохано кліпнула на Мамая величезними чорними очима.
І вони поїхали.
– А що далі? – сонно поцікавилось маленьке лошатко у Гнідого.
– Далі? – Гнідий почесав копитом за вухом. – Далі вони їли шарлотки довго і щасливо. І померли в один день.
– Яка гарна казка, – сказало мале, закриваючи очі. – А козаки справді вміють розмовляти?
– Кажуть, вміли колись. Давно-давно… Поки не перевелися. А тепер спи. – Гнідий поцілував мале в шию і пішов
розпрягати Мамая.