Інтерв'ю з Ю.Шаріфовим.

сокира | 7 | Розділ: | 14 липня 2006 22:25

Юрія Шаріфова журналісти сайту www.kava.lviv.ua якось назвали \"батьком всієї прогресивної львівської музики\". Самому Шаріфову цей титул сподобався, далі в нашій розмові про музику і не тільки.

Пане Юрію, чим талант відрізняється від бездарності?

Бездарність – це відсутність яскравості, відсутність самобутності, але наявність ремесла. Під ремеслом я розумію знання, яке дають навчальні заклади, але воно не гарантує присутності таланту. А талант може існувати і без диплому, але коли він підкріплений дипломом, то це дуже позитивно.

Пане Юрію, розкажіть про музику, яка Вам подобається.

Так склалося, що я в одній особі і любитель музики, і професійний музикант. А тому я слухаю дуже багато різної музики. Я вважаю, що кожен музичний стиль має в собі щось цікаве. Колись я починав як поважний музикант, вчився в музичній школі, по класу скрипки і фортепіано. Коли підріс почав активно слухати польське радіо, саме тоді я зацікавився і джазом, і блюзом, і авангардною музикою. Тоді ж я зацікавився і рок-музикою, почав грати на елктро-скрипці, пізніше на бас-гітарі, а потім на електро-органі. Знаєте, коли я вчився в школі, в шостому-сьомому класі я самостійно зробив синтезатор перемальовуючи схемки з журналу \"Техника молодежи\", він досі лежить десь в підвалі. Музикою, при чому дуже різноманітною, я цікавився завжди. А тому мені складно говорити про щось, що мені найбільше подобається.

Напевно, легше буде сказати, якої музики я не люблю, - я просто не переношу блатної музики, я одразу бачу тюрму, нари, - це те, чого я терпіти не можу. З тієї ж точки зору, просто злочином я вважаю те, що зараз робить Андрій Данилко. Це музичний сурогат, на який ведуться люди, не усвідомлюючи, що це. Його, так звану, творчість я вважаю моральним злочином, який псує самк цілого народу. Україна в своїх музичних вподобаннях трималася на певну рівні, до трьох явищ, які виникли в нашому музичному просторі: це програма \"Територія А\" на каналі ICTV, до тепер ні я, ні мої друзі, для прикладу з Польщі, не можуть зрозуміти як музику такої якості могли транслювати на загальнонаціональному каналі. Далі це Поплавський і Вєрка Сердючка, про яку я вже говорив.

Всю музику я поділяю на три категорії: перша – це музика, якою я цікавлюся, людей, які її виконують я признаю за колег, за людей, в яких я можу чогось навчитися. Таких виконавців є, насправді, багато, але це переважно закордонна музика. Друга частина – це і закордонна музика і чимало з українських виконавців, яких я можу терпіти. Це музика, почувши яку, я не буду зриватися з місця і виключати. А третя група - це музика, яка мене просто дратує, її я намагаюся цілком уникати. Колись в \"Ляльці\" зробили \"прикольний концерт\", на якому виступав Васильців, Остап і Гучок, мене на цей концерт дуже активно запрошували, але така, так звана, музика, це просто отрута.

Якщо ж далі говорити про українську музику, то я просто не витримую Олександра Пономарьова, він займаючись естрадою, насправді співає в манері камерної музики, якби Боб Марлі його почув, він помер би ще раз. Його творчість говорить про те, що він не знає чим займається. Для опери він заслабкий, для камерної музику бракує грошей, от він і сидить в естраді. На жаль, наших людей дуже легко надурити, вони не розуміють, що таке добре, а що погано. Наші радіостанції також пропагують дуже низькопробну музику, і наші люди вважаються, що ця музика, яка є в ротації, є найкращою. Насправді, в Україні практично немає вартісного музичного продукту, все що в нас є, це копії, при чому не завжди вдалі.

В такому випадку розкажіть нам про музику, яку варто слухати.

Гурт \"Карна\", - молоді хлопці з Івано-Франківська. Можливо, їхній професійний рівень ще далекий від досконалості, але музика, яку вони роблять є цілком конкурентоспроможною. \"Оркестр Янки Козир\", - цей гурт ми практично знайшли, чим не можемо не пишатися. Коли вони приїхали в Дубно на фестиваль, жалілися, що з ними ніхто не хоче мати справу, що вони нікому не цікаві, а потім коли вони вийшли на сцену, то мені просто стало погано, чи точніше добре, я вже й сам не знаю. Тоді вони отримали гран-прі фестивалю \"Тарас Бульба\", при чому отримали його цілком заслужено. Музика, яку вони роблять це цілком унікальний продукт і не лише на теренах України.

А з львівських молодих гуртів кого можете відзначити?

Я хотів би зберегти нейтральність і нікого не називати.

З музикою зрозуміло, а як що читання книжок і перегляду фільмів?

Можливо, я Вас розчарую, але я читаю лише енциклопедії, довідкову і професійну літературу. Раніше цікавився філософією. Але точно можу сказати, що не можу терпіти літературу, яку зараз продають на кожному розі, так звані, популярні драми і детективи. Так само я не переношу телевізійних серіалів, і говорю це не тому, що зараз модно їх критикувати, - вони пригальмовують процес мислення. Що ж стосується фільмів, то, знову ж таки, я не фанат кіно. Фільм довго триває, а за цей час можна послухати стільки музики!

Чим Ви найбільше пишаєтеся в житті?

Можливо, тим що я роблю лише те, що мені подобається. Я не можу собі уявити, щоб я робив щось таке, що мені не до душі. Мені пропонують чимало проектів, та про які б гроші не йшла мова, якщо мені це не подобається, я цим займатися не буду. Хоча я прекрасно знаю ціну грошам. В радянські часи в мене був такий період, коли в мене було десять копійок на день, за три рублі я жив цілий місяць. Я тоді приїхав в Донецьк і в перший день зайшов в музичний магазин, - а там сила силенна платівок: польських, чеських, різноманітна сучасна, симфонічна, камерна музика. І от я відклав три рублі, а на решту купив платівок. Цілий місяць я ходив пішки і жив на десять копійок в день. Були часи, коли доводилося після репетицій по парку збирати пляшки, здавати їх і за ці гроші купляти їсти. Так що пройшов я в житті через чимало речей.

Про що Ви найбільше мрієте?

Мрію встигнути зробити якнайбільше. Про що можна мріяти? Мені пощастило в житті: моє хобі і моя робота – це одне і те саме.

Що ви найбільше цінуєте в людях?

Порядність, а все інше, як на мене, другорядне. А найгіршою є зрада.

Розкажіть кілька слів про свою родину і друзів.

В мене немає близьких друзів, я одинак по житті. А про родину: батько мій з Ірану, був музикантом, пізніше пішов в армію, на війні познайомився з мамою. Мама моя родом з Ніжина, до речі, вона має грецькі корені. Так що я справжній космополіт.

Що Вам найбільше піднімає настрій?

Звичайно що добра музика. Як казала колись моя жінка: \"Ми в тебе другі після музики\". Десь воно так, мабуть, і є.

Одарка Бордун

© 2006 Усі права застережено. Сайт зроблено у DNA studio.

Повністю читайте на сайті kava.lviv.ua