японський пост-рок. частина 1.

сокира | 44 | Розділ: | 29 травня 2008 11:49

явище, яке англійський критик у 1994-ому необережно назвав пост-роком, а інші оглядачі за нього вхопились, цікаве тим, що ним можна називати зовсім несхожі між собою прояви музики (з тієї ж причини від ярлика "пост-рок" відмовляються навіть такі зубри, як Могвай і Тортуес). до речі, також саме тому неможливо однозначно заявляти "я люблю пост-рок" чи "я не люблю пост-рок". він занадто різноманітний. і занадто експериментальний, щоб залишати байдужою неупереджену людину з незашореним сприйняттям.

з усього пост-року, одним із найбільше мною люблених є японський. частково - через японську культурну самобутність, яка вирізняється в музиці не фольком (на відміну від самобутностей усіх на світі етносів), а чим завгодно іншим, але винятковим і прогресивним. частково - через те, що він створений не представниками англомовного світу. бо все, що звідти - неодмінно культурно-експансивне і рано чи пізно переходить у категорію замацаності масами, а тоді - у нормовану конвенційність. якщо зараз до пост-року зараховують біля 250 команд (+/-), то близько 200-230 із них - з країн колишньої британської співдружності і колоній.
тому мене цікавить у першу чергу не_американське і не_британське.

пропоную тут ознайомитися з альбомом Руруру токійської групи Руруру, що японською означає "лололол" (ха-ха-ха). якщо про нього сказати "приспейсований" (від spaced-out, spaceу - космічний, тобто тягучий або навіть одурманений), чи "шугейзнутий" (shoegaze - gazing shoes - втупитися в мешти, тобто приторможено-зосереджений), то мимоволі уявляється компанія занудних нитіків, які шось там собі бренькають y темній кімнаті. і хоча щодо Руруру цілком можна вживати ці епітети (spacey, shoegaze), проте, на відміну від похмурого інструменталу, це - яскравий, насичений звук спейсу. голосний і велииичний. у ньому повно кружляючого гітарного нойзу і час від часу прориваються високі тони вокаліста.
як і downy - інша японська пост-рокова команда - Руруру вибудовує свої пісні одночасно і на повторюванні, і на прозорості звуку. голос вокаліста - всього лише інструмент, що видає звуки, а не співає текст. його слова - розтягуються, зависають і змиваються луною.
їхні пісні загалом навіюють оте похмуре і тривожне відчуття, притаманне шугейзу, але такі композиції, як "Mugen" і "&", поєднують у собі ще й мелодії, що нагадують транс, драм-н-бас, одночасно пронизані гітарами. це створює враження тріумфу і святковості на фоні безнадійності, типової для цього жанру.
кажуть, схоже чимось на Моно, а навіть краще. в будь-якому разі, вартісна річ. слухати хочеться ще і ще.

[ на цьому місці могло бути шість катакан "ру" ] (Руруру - Руруру)
http://www.mediafire.com/?bajbemmhtov
обкладинка: http://ec2.images-amazon.com/images/I/614cK3bxvIL._SL500_AA240_.jpg

"&":
http://www.youtube.com/watch?v=b2Z5e5MwfRQ

майспейс:
http://profile.myspace.com/rururuzankyo


***

ще про японський пост-рок/скрімо писав недавно Діліріум отут:
http://www.rock.lviv.ua/index.php?category=7&article=11487
http://78.109.29.13/rocklviv/data/www/rock.lviv.ua/?category=7&article=11487