Мушкетери сьогодення.

КсЮх@ | 48 | Розділ: | 27 січня 2008 0:49

Останні роки на пострадянському просторі слово «хулігани» має декілька значень, одне з яких, вже теж офіційне . Це сталося приблизно років 15 тому. Тоді, коли Україна і багато інших країн отримало незалежність, вперше досить відкрито почало своє існування це явище, чи спрямування, субкультура. Футбольних хуліганів радянська влада вважала антисоціальною одиницею суспільства, тому всіма способами не дозволяла поширюватися. Ті хто приєднувався до футбольних хуліганів втрачали місце навчання, в партії, а згодом нормальну роботу. Зараз такі репресії не мають місця, але є ще багато супротивників цього явища. Наприклад, ті, хто тільки поверхнево знайомі із таким явищем, як хулігани, вважають їх небезпечними для суспільства. Так хто ж вони насправді? Щоб це зрозуміти, мало прочитати розумну літературу, чи подивитись фільм, навіть якщо там усе цікаво та доступно показано (от як наприклад “Green Street Hooligans”). Представник згрупування хуліганів Санки-Петербургу пояснює: «Ви можете багато про це чути, чи балакати. Але треба це спробувати. Якщо тобі сподобається, а я майже впевнений що так воно і буде, ти залишишся в цьому назавжди». Кожна звичайна людина може стати футбольним хуліганом. Треба тільки дуже любити футбол. Навіть не просто любити, бути фанатом. Після участі української збірної у світовому чемпіонаті таких людей стало більше. В Україні футбол набирає сили, а разом з ним спрямування хуліганів. Ви не відрізните їх від звичайної маси людей, адже вони як і британські хулігани вибрали такий стиль одягу, як кежуал. (з англійської звичайний, такий, щоб не відрізнятись від натовпу). Але якщо уважно придивитись, кожен п’ятий хлопець в наш час – хуліган. Вони не носять шарфи з улюбленою командою, і «речьовки» не грають найважливішу роль в їхньому розумінні фанатизму. Хулігани відстоюють честь своєї команди власним життям. Збираючись по дві сотні людей, вони як гвардійці та мушкетери «стіна на стіну» кулаками доводять, що їх команда краща. Іноді, навіть не важливо як грав футбольний клуб. Якщо команда програла, але згрупування (чи сленгом хуліганів фірма) виграла у зіткненні з противниками - честь команди відновлена. Якось, я була дуже здивована фразою одного мого знайомого хулігана : «Карпати це не вони», показуючи на автобус збірної пояснював він: «Карпати це ми!». Я тоді довго не могла зрозуміти суть цього висловлення, але зараз, дізнавшись трохи більше, розумію, про що він говорив. Спрямування хуліганів – це не просто п’яні «потасовки», це справа честі. Кожен поважаючий себе хуліган знає немовні правила, і якщо він їх порушить, може «дістати» навіть від своїх. Такий хлопець ніколи не буде битись зі звичайною людиною, навіть якщо вона сама винна в конфлікті. Ніколи не б’ють до останнього, тільки морально принижують, смерті – завжди нещасні випадки. Вони б’ються з такими ж хлопцями. А іноді, з такими ж дівчатами. Нещодавно з’явилась мода на жіночі фірми. Коли вони б’ються, нема видертого волосся, подряпин на обличчі. Все так само як і у хлопців. Вони однаково мають якусь роботу(більшості хуліганів приблизно 25 років), займаються спортом для підтримання форми, та іноді приймають участь у сутичках з представниками інших фірм. Різниця лише у статі. І таке явище є тільки у пострадянському просторі, хоч і пішло це спрямування, як і футбол, з Великобританії. В Британії це має більший розвиток, цивілізованість. На багато років раніше розпочавшись, воно пройшло всі проблеми розвитку, і зараз це таке саме нормальне явище, як і інші субкультури. Колись неповнолітні та прості люди, які навіть не були фанатами футболу приєднувались до хуліганів. Не поважаючи футболістів, вони розпочинали сутички на самому матчі. Так, як це відбувається зараз у пострадянському просторі. У той час зафіксували два дуже трагічні випадки. На одному матчі загинуло 39 вболівальників, пізніше 96. Після чого Британським командам не дозволялось грати п’ять років. На цей день Британські хулігани «переросли» всі ці проблеми. Молоді люди вибрали стратегію «ми нікому не заважаємо і ви нас не чіпайте».У Росії та Україні розвиток йде дуже схоже. Але поки що це тільки початок. Бої між фірмами нагадують Льодове Побоїще чи Битву на курській дузі. Але якщо ще років з два тому міліціонери якось намагались зупинити ці масові сутички, зараз просто відокремлюють від звичайних людей, щоб ніхто не постраждав. Адже вони розуміють, що це тільки свого роду відпочинок, хобі. Можливо більшість слов’янських хуліганів зараз тяжко назвати тими, ким вони себе вважають. Але можна побачити справжніх представників цієї субкультури. В них завжди фірмовий чистий одяг, гарна мова, без діалектів і суржиків; ні в яких випадках не забута честь, братерство. Для справжнього хулігана фраза «ми своїх у біді не кидаємо» яку сказав один з героїв фільму «Green Street Hooligans» не просто слова. Як і сам їх стиль - це реальність. У їх житті є насильство, жорстокість, але і є невмируще правило «один за всіх, і всі за одного»…