amores perros… davnen'ko jogo dyvyvsja, spravyv na mene velyke vrazhennja, todi vzagali pershyj raz pobachyv Bernalja, jakyj je odnym z uljublenyh mojih aktoriv, novella pro killera prosto shykarna vragalnomu latyns'ke kino rupyt'
я також вперше його бачила дуже давно, ще коли вийшов ) але він мені зливався в пам'яті з трилогією кєшльовського, і я вирішила відсвіжити )
там ше класна гра слів іспанською, як мені пояснили, бо одночасно з непереборною пристрастю чувака до жінки брата показана гризня між псами (ті всі вуличні змагання) і безсилля людської волі. всі ми як ті суки, над інстинктами немає влади… )
ше мушу сказати, шо мені та автокатастрофа так врізалась в мозок, шо я завжди дуже боялася в шось таке потрапити (особливо боялася за ноги, як в тієї фотомоделі), уявляла, шо як аварія, то тільки так.
а виявляється, не так все жахливо буває, як знімають в кіно.
ja vydiv Dreaming of Julia abo jakas' taka nazva i Fidel, ale tezh ne duzhe prygaduju, tre bude perepodyvytysja ;) za male education vzagali ne chuv.. ot.
Аааа знакомая штука…я тебя понимаю..сам тут нераз флудил по етой теме…
скажу как многие и добавлю немного от своего опыта…
Лучшее лекарство это время…мне дали щастье провести две недели в больнице где я почтиотшол и закончил некий сериал санты барбары что длился полтора года…да отчаяние и прочяя хня мучали но забил…легче забить когда тот кто клялся в любви и преданости полтора года посылает тебя нахуй чтобы ты немешал отдыхать …легче забыть когда целый день едеш сам в автобусе с дыркой в груди из которой хлещет кровяра домой где тебя отвезут в больницу…легче когдаврачь говорит ЗАЕБСЬ ТЕБЕ ПОВЕЗЛО рана проникающая на 2 мм отсердца 3 мм от аорты и 4мм от лёгкого…легче когда тебя после етого нахуй посылают со словами дурик я класно отдохнула ты мне нах ненужен уже давно…легче когда знаэш что за КОНЧЕНЫЙ ЧЕЛВОЕК на самом деле стоял перед тобой часть твоей жизни …просто надо осознать насколько хуёвоя душа кроетса за милым личиком и отпустить это в себе…послать нахуй на глазах увсех…всплакнуть в душе иповторить себе что Хза КОНЧЕНЫЙ ОНА ЧЕЛОВЕК…и все делы…сразу непопустить но ето тот самый шаг что обязательно нада замутить длявыздоровления от болезни что называетса ХУЁВАЯ ЛЮБОФФ
my vorozhka davno vorozhyla zhe mja zgubyt' divka chornobryva, zhe ne budu vydiv za njou svitu az pronmynut moji mlade lita vidvorotne zillja v kozhnomu vypadku indyvidual'ne - bez podrobyc' ne rozbereshsja radykal'ne "послать нахуй на глазах увсех" ne zavzhdy kanaje berezhy sebe
фільм нічо такий..відворотного зілля на жаль ше не знайшла..а то на душі знову погано стає..і досі люблю ту саму людину…відносно люблю..він залишив гіркий осад в душі…
* *
*
Я кину все.Я вірю в кілометри-
обвітрені,задихані й злі.
Багто їх уматінки Деметри,
котра була богинею землі.
О,розмотай шляхи мені,богине!
Світ за очі від тебе забіжу.
рятуй мене,врятуй,бо гине
моя душа,задивлена в чужу.
Так,ніжно,так беззахисно,так віддано,
так всуперч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою й віддалю,-
ні спогаду з собою не візьму.
В гірких оазисах сонячної цедри,
де грім тримає зливу в рукаві,
де тільки версти,дерев”яні зебри,
пасуться в звапорошеній траві,-
хай буду степ,хай буду ліс і гори,
хай вибухне земна твоя пралють,
коли лихі на око симафори
мені дорогу смутком переллють.
* *
*
Ти дивишся.А я вже - як на трапі.
І слів нема.І туга через край.
Життя іде по „Гаусівській шляпі”:
отак от - „здрастуй”,а отак - „прощай”.
Прощай,прощай,чужа мені людино!
Ще не було ріднішої,як ти.
О це і є той випадок єдиний,
коли найбільша мужність - утекти.
спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею будуть бігти видноколи
вона порве нам спокій до струни
вона слова поспалює вустами
спини мене
спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу… але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю
або цей
напитись голосу твого
того закоханого струму
тієї радості і суму
чаклунства дивного того
завмерти, слухати, не дихать
зненацька думку перервать
тієї паузи безвихідь
красивим жартом рятувать
слова натягувать, як луки
щоб вчасно збити на льоту
нерозшифрованої муки
невідвоторотну німоту
триматись гордо й незалежно
перемовчати - хто кого
і так беззахисно й безмежно
чекати голосу твого…
Нічого такого не сталось.
Бо хто ти для мене?Сторонній.
Життя соталось,соталось
гіркими нитками іронії.
Життя соталось,соталось.
Лишився клубочок болю.
Нічого такого не сталось.
Ти просто схожий на Долю.
або..
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчання,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це,може,навіть і не вірші ,
а квіти,кинуті, тобі.
і останній просто не можу його не написати…
В дні,прожиті печально й просто,
все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
я чекала тебе з доріг.
Забарився,прийшов не скоро.
Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
я сказала комусь:-Люблю.-
Хтось підносив мене джо неба,
я вдихала його, голубе…
І не мріяла вже про тебе,
щоби цим не образить тебе.
А буває-спинюсь на місці,
простягаю руки без слів,
ніби жду чудесної вісті
з невідомих нікому країв…
Є для серця така покута-
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було.