хто знає автора цих віршів?

сокира | 6 | Розділ: Творчість і мистецтво | 19 серпня 2007 5:40

я маю на увазі справжнього автора.
він викладає свої вірші під різними ніками і щоразу каже, що автор відомий і без зайвого розголосу.
його манера мені нагадує двох людей: один із них - сучасний поет-психопат, інший - політик-психопат.
хто саме автор, я вагаюся. можливо, мої припущення й зовсім помилкові, тому я не казатиму про них.
вірші привертають увагу, більшість із них якісні і з нетривіальним спермотоксикозно-садистичним нальотом.
якщо знаєте, хто це насправді, то скажіть, а як не знаєте, просто читайте.

***
…Я пестив твоє прищаве тіло,
Як автомат, без почуттів,
Ти добре знала жіноче діло,
А вміла його — то й поготів.

І я про щось далеке мріяв,
Віддавшися до течії,
Й однаково, кого хто гріє,
Однаково, і де чиї.

І все змішалося війною:
Хвости, копита, панцир, бивень;
Прокинувся лише з ціною,
Коли сказала: “Десять гривень”…

***
Ти розквітла мені у підвалі
Серед мотлоху, бруду, труб,
Ти розквітла у цьому завалі,
Як в труні розквітає труп.

Ти була урочиста й востаннє,
Перша сука сучасних Шив,
Твої перса счинили повстання,
Але я його придушив.

І тоді ти злилася до краплі,
І тікали з підвалу щури,
Так стікають молочнії кралі,
Так рождають ся діви жури.

***
Я співаю тобі серенади:
Електронною поштою шлю
І накази, й прохання, й рулади,
Як і більшості кібер-шлюх.

Але я, але я не комп’ютер
І виходжу голодний на street,
Де вино із очей, і я п’ю те,
Де реальні і снід й простатит.

І поляже за долар повія,
Затріпоче у власних тенетах,
І розпустою з рота повіє,
Ожививши екстаз Interneta.

***
…Найкращий цілунок — перший,
А потім — суцільний масаж,
А потім — ти знову вершник
І знов відгарцьовуєш стаж.

Складу я цілунки докупи
І втисну, розтнувши ломом,
В твої ще молочні губи,
В твоє нерозквітле лоно.

Коли ся прокинеш завтра
У ставі полеглих мрій,
На місці, де зріла ватра,
Буденний зросте пирій…

***
Ти мені заважала дихать,
Хоч казала, що цілувала…
Скільки можна під вухом стиха
Слинить-креслить якісь овали!

Та невже я і справді солодкий,
Щоб мене терпугом пиляти?
Чи у цеї інфанти-молодки
Пробиваються гени теляти?

Так і стане мала на чотирі,
Затягнувши в чеканні: — Ну-у!
А мені неспокійно в квартирі,
Відгортаю я морду дурну.

Та як злизане протикомарне,
Коли сам ти до цурки обсосаний,
В ліс виходити — справа то марна,
Щоб розквітнути справді між соснами.

Але я, не нап’явши сорочки,
Виринаю під небом зоряним,
Ой, посіяв би я огірочки, —
Я радію бути незораним.

Наостанок сказав їй стиха
Дещо просто, дещо зухвало:
— Ти мені заважала дихать,
А гадала, що цілувала.

***
І я поставив якось дослід,
Скільки вона може терпіти:
Моїх образ ковтала послід,
Гризли її слова терміти.

Я за волосся тягав жорстоко,
Інших любив перед нею,
З битого тіла лилися соки —
Вона лишалась моєю.

***
Ніколи не буде в тебе маститу:
Немає на чому буть,
Хоча ти і маєш задницю ситу,
У тебе мужича грудь.

Цілувати тебе не буду,
Бо у тебе ізнов стоматит,
Зажену свого пса у буду,
Хай відстрочує свій апетит.

І не буду тебе споглядати,
Бо прищі, і прищі, і прищі;
Й перемоги не буде дати,
Вже набридло трощить ці хрущі.

***
І голодно, й брудно,
Ти гола у ліжку;
І сумно, і нудно,
Читаєш ти книжку.

І, наче, те саме
Розкинулось тіло,
Забуте трусами,
Та вже не кортіло.

Не хочу ні посту,
Ні бруду, не гедзь,
Сказав тобі просто:
— Чеши звідси геть.

***
В венах моїх застрягла ти тромбом,
З мене грозила зробити пшик,
Прагнула квіткою ти, а я ромбом
Стали аби на весільний рушник.

Я розрізаю податливі вени
Й тебе викидаю із них у нужник,
Тебе підбере там Вир-р шалений,
І буде з паперу весільний рушник.

Мене не скорити жодній стерві
Й жодній нормальній дівці.
Ну, що там прадавній супер-сервіс?
Що там у цілій плівці?

***
Хай пилиться на шафі вібратор,
Бо сьогодні з тобою я,
У коханні наївний аматор,
У двобої найперший вояк.

Не потрібні мені романи
І тупая тваринна хіть:
Ні любовні самоомани,
Ні омани, що мимохідь.

Я ціную лише перемогу
Чисту й повну: розбить і добить.
Можеш кликати на допомогу…
Ось такий бо я варвар доби.

***
Я тебе зацілую сьогодні
І надіну вінець королев,
Твої губи, я бачу, згодні,
Щоб на них самоствердився лев.

Я тебе вознесу понад хмари
І зірками осиплю плоть,
І навію ще й інші примари:
Ти — богиня, а я — господь.
Перемога без жодного дотику —
Найсолодша моя перемога;
Нащо треба і стріли, і дротики,
Як узяти беззбройним змога.

Ні цілунку, ні сексу й розпусти,
Тільки пестощі, тільки слова,
Тільки листики від капусти
І шкориночка часова.

Ти розм’якла: і губи, і очі,
Й ллється ніжність у тебе з рук,
Вже не треба з тобою і ночі,
Я вже іншу фортецю беру.

***
Собака лежить як сфінкс,
А груди твої — пірамідно,
Для тебе я — містер Х,
Для мене ти коштуєш мідно.

Я думаю: я фараон,
Ти думаєш: ти Клеопатра,
І в німбові наших корон
Прадавня зоріє ватра.

Я знаю, що я вінець,
Що я і секунда, і вічність,
Хоч завтра мені кінець
Готує твоя величність.

***
Мене спокусила ти власним задом,
Туди завела, де квітнуть пісні,
Де трави буяють симфонним садом,
Й волами стрибають воші лісні.

Мене полонила мистецтвом вправним,
Під ним приховавши дивні прищі,
Не сподівався сторотої рани
І впав у обіймів твоїх кущі.

Мене ти вважала власним вассалом,
Мене вважала своїм рабом,
І я захлинувся місячним салом,
Як у їдальні голодний бомж.

І ти святкувала свою перемогу,
Скоривши чи не Нагваля,
Та я ухопивши за ласую ногу,
Поверг тебе у провалля.
А вже завтра зникну завчасно,
І цікаво дивитись тоді,
Як запалена зірка згасне
Із небес у якійсь лободі.