**
Вмирати, але не мовчати,
Втрачати, але не мовчати,
Так важко спокійно сказати про те,
Про що хочеш кричати,
Вбивати останні хвилини спокою,
Хотіти й не вміти бути з тобою,
Просто любити,
Любити настільки, що хочеться вбити.
**
Я вмираю від твого тіла,
Я втрачаю від нього душу,
Я ніколи так не хотіла,
Як вода поїть спраглу сушу,
Я ніколи так не боялась
Того, чого я хочу,
Та що тут казати – я так не хотіла,
Я більше признатись не зможу,
Я вже це казала і не повторюся,
Нікуди ж слова не зникають,
Я просто боюся,
Жар бо пекельний,
Також, напевно, втрачають?!
Я чула про одну кобіту, шо зараз крошить всіх своєю творчістю в неті! Шкода, не можу лінка знайти. Правда вона москалька (Лізочко , то твій шанс, не пропусти його!!!! Заціни чужу ініціятиву, тут все як для тебе!
Прокидаюся в ночі
глядь сокира бл.дь в руці
це напевно я зарубав того x.я
що питався наx.я.
Я напевно тій паскуді
відрубав в пі.ду мать руки
заxoвав їx у мішок
і відніс бл.дь у ярок,
щоб не бачили менти
і прокляті москалі.
Встав я нинька туткайво,
Туди сюди шось не то,
Покрутився, повертівся,
З тої злості в крісло всівся,
Шось у боці заболіло
Серденько чомусь занило,
Думав шо буду вмирав
Але потім всьо згадав,
Просто з самого раня
Не зарізав москаля
Борець за славу і свободу!
За народ - в вогонь і воду!
Бє він наших ворогів,
Має він аш 5 синів,
Любить в літаках кататись,
В кафе любить харчуватись.
_
Має в Києві він хату,
Має грошиків багато!
Жив він легко і безстрашно,
На сніданок хавав кашу!
Та пішов нас захищати -
Москалів пішов рубати!
_
Взяв меча і заточив,
Потім маслом намастив!
Він хуярив москалів,
Кровю меч почервонів!
Ідогнав Дяченко зразу -
важко вбити ту заразу!
_
Та знайшлась одна падлюка,
Вилізла з малого люка,
витягла блін пістолєт…
і встрелила…
_
Вот і смерть уже герою!
Вже не буде геморою!
хто побє тих москалів?
хто всіх винищить жидів?
Як Дяченка в нас не буде-
Пльохо буде, добрі люди!
Ему 16. Он подросток.
Исчеркан лист душевный сплошь.
Так тяжело всё, так непросто!
Есть в мире правда? Только ложь!
Кому-то нужен он, скажите?
Наверно, да?! А если потерял
Он всё, чем вы так дорожите?
Тогда что? Нет, я не устала!
Не надо меня убеждать, не старайтесь!
Вы видели где-то счастливых сирот,
Которым бы было примерно шестнадцать?
Кто и куда их сейчас-то возьмёт?
Для них - второсортный воздух?,
Для них - не светят звёзды,
Для них - не бьёт в окно луна,
Они ощущают всю горесть сполна.
За что? Ни за что! Из-за отсутствия их,
Тех самых любимых и самых родных,
Которых им так всегда не хватает -
Родителей милых - других не бывает!
ну це не віршик… але читайе…
Мрія. Бігти. Бігти так щоб фатально не вистачало повітря, так як біжать лише заради своєї смерті, бігти по глибокій безмежності степу бігти поки не впадеш півмертва поки не впадеш у глибоку високу траву у високу пахучу траву що б заховала від втоми тіло, яке через якесь дивне співпадіння ототожнюється з Тобою. Впасти в траву пересохлу як губи, бачити тільки небо блакитне безхмарне небо як очі того хто ніколи не прийде ніколи до тебе не прийде може тому що ніколи нікуди не йшов. І лиш запах трави прохолодне тепло землі. І крикнути так щоб відчути різкий біль у горлі легенях душі кричати так щоб щось рвалось ламалось звільнялось в тобі , крикнути й знати що не будеш почутий що ніколи більше не будеш почутий що твій голос буде поглинутий абсолютним безмежжям що ніхто не прийде що нарешті ніхто не прийде рятувати тебе від себе рятувати тебе від Бога.
Померти