В моєму під’їзді смердить бомжами

poohitan | 17 | Розділ: Творчість і мистецтво | 1 листопада 2016 9:07

я розплющую очі,
сонечко сіяє.
пташечки щебечуть
і сусід на скрипці грає.

під звуки вівальді
я збираюсь на роботу.
грію кашу, чищу зуби
кленовим сиропом.

я защіпаю ґудзики,
вставляю в кеди ноги.
і все йде так чудово,
що я знову вірю в бога.

і ось я замикаю двері
з протилежного боку.
проходжу кілька кроків…

(наростаюче дж-дж на дисторшині)

а в моєму під'їзді смердить бомжами
мокрими шкарпетками і дохлими щурами
і на сходах наригано, і біля ліфта насрано
і здається, в світі немає більш ні краплі
прекрасного.

вже восьма вечора,
повертаюся додому.
хочу їсти, хочу спати,
здохнути від втоми.

і все одно я набираю
відро холодної води,
беру свою стару футболку,
порвані штани.

я можу жити в лісі,
в полі чи в пустелі
без газу, без тепла,
без вікон і без стелі.

я можу їсти рис
і спати просто на землі.
але блять, я не можу
жити в лайні.

я дві години все
дуже ретельно витираю.
до людського вигляду
під’їзд свій повертаю.

і якшо десь із неба
це все Геракл споглядає.
то він від мого подвигу
о-фі-гі-ва-є.

настав черговий ранок,
я виходжу у під'їзд…
(наростаюче дж-дж на дисторшині)

АААААААААА!!!!!!
в моєму під'їзді ЗНОВ смердить бомжами
мокрими шкарпетками і дохлими щурами
і знову все обригано, і знову всюди насрано
в цьому світі вже точно немає нічого
прекрасного.

(програш)

в моєму під'їзді смердить бомжами
мокрими шкарпетками і дохлими щурами
і на сходах наригано, і біля ліфта насрано
у світі немає більше ні краплі
прекрасного.