Чому ми проти мігрантів (стаття)

krdr | 10 | Розділ: Офтоп | 27 квітня 2007 16:40

створюється як прдовження теми http://rock.lviv.ua/?category=7&article=5359
Ось вам стаття…

Дуже вразив сюжет, цими днями показаний в новинах. Йшлося про вимирання сіл в укра-їнському Поліссі. Автори розповідали, що за останні 6 років ми на самій тільки Чернігівщині втратили близько 300 сіл. Нагадаю, що уже перепис 2001 року показав, що сільського населення в Україні удвічі менше ніж міського (15 проти 32 млн.). Відтоді його стає усе менше. Це викли-кає занепокоєння тому, що саме сільське населення ще хоч якоюсь мірою вписується у природне середовище, ідентифікує себе українцями, виступає носієм Традиції, Звичаю, чистоти генетич-ного кореня популяції, . Зі зникненням сільської культури ми остаточно перетворимося на поке-монів, якими нас роблять телебачення, маскульт, і інші „блага цивілізації” за гроші пейсатих власників.

Ще цікавіші дані дає щорічний демографічний звіт ООН. В Україні зараз НАЙНИЖЧИЙ У СВІТІ ПРИРОДНИЙ ПРИРІСТ НАСЕЛЕННЯ. За прогнозами ООН уже через 23 роки нас буде лише 39 млн. У 2006 році ми втратили чергові 300 тис. людей, що за міжнародним законодавст-вом, є чіткою ознакою етногеноциду. Причому в ощасливлених Партією Регіонів Донецькій, Лу-ганській, Сумській областях смертність переважає народжуваність у 250-300 разів (!). А тепер Увага – найбільший приріст населення має місце в Азії та Африці, перед ведуть заражені СНІ-Дом та роздирані громадянськими війнами Нігерія, Уганда, Малі і ін. Спитаєте, як це пов’язано, і як це стосується України? Якнайбезпосередніше. Планета Земля наповнена вщент – деякі регі-они перевищили допустиму межу перенаселення у кілька разів. І якщо десь з’являється терито-рія з вимираючою корінною популяцією, тим більше така благодатна як Україна – вона вмить буде заповнена тими, хто не поміщається на власній території. Це лише справа часу. Та перш ніж говорити безпосередньо про іммігрантів і пов’язані з ними загрози корінно-му етносу, хотілося б розставити крапки над „і” в деяких концептуальних питаннях. Отже, кож-на людина є частиною великого біосоціального організму – популяції-етносу, того, що Т.Г. Ше-вченко дуже влучно назвав «і мертві, і живі, і ненароджені». Себто якась така колективна струк-тура розгорнута в часі. А якщо зважимо, що популяція не розвивається у стандартизованих умо-вах, а тільки в конкретному біологічному середовищі, буквально виростає із дуже специфічного природо-ландшафтного середовища, то можемо стверджувати що вона ще і розгорнута у прос-торі, органічно пов'язана із певною територією. Багатьох здивує, а професійних націоналістів ще й розізлить те, що я намагаюся не вжи-вати гордого слова «нація», а здебільшого користуюся біологічним відповідником «популяція». Боюся нарватися на не дуже теплі висловлювання «професійних українців», та змушений ствер-джувати, що української нації не існує. І не тому, що ми гірші за інших, а тому що це суспільне явище виникло у Новому часі, і разом із ним відійшло у минуле. Не тільки в нас, а в усіх соціа-льно структурованих етносів. І це об’єктивно, як тільки весь народ перестав бути рабом ца-ря/короля/фараона – з’явилися соціальні прошарки із протилежними інтересами. Адже ніхто за-раз не повірить у спільність інтересів пенсіонера, та олігарха, робітника і власника заводу, чино-вника і студента. Якщо відкинути ілюзії, які націоналісти видають за дійсність, та подивитися на націю з позицій наукового підходу, то ми прийдемо до наступного. Для того, щоб щось (напри-клад нація) у природі було визнане за існуюче, дійсне воно повинно:

а) мати стійкий набір ціннісних характеристик, які повинні включати універсальну шкалу цінностей (що святе/що ні, що героїчне/що ганебне, що дозволене/що недозволене), ментальних стереотипів (якщо українець із Донбасу ненавидить «бандєровца», і не знайде між ним і собою нічого спільного, це значить що він мислить у межах чужого, неукраїнського менталітету, і його українська ідентифікація різко відрізняється від такої «бандерівця»), способів та правил поведінки, і ін. Візьмемо будь-який зріз суспільного життя, і переконаємося, що ні на культур-ному, ні на політичному ані на побутовому рівні немає чогось такого, що б було імперативом для ВСЬОГО українства.
б) будучи явищем суспільного рівня, виступати як цілість, монолітний суб’єкт, та зали-шати слід в історії. Нагадайте мені, коли українська нація виступала як цілість останній раз, як-що після Хмельницького українці майже у всіх війнах, у яких брали участь, - воювали по обидва боки фронту. Навіть за часів УПА, не кажучи уже за наш час, коли і український Схід і україн-ський Захід ідентифікують себе із Україною, але бачать її в абсолютно протилежних площинах;
в) надаватися до класифікації, себто мати невід’ємні, чіткі характеристики, які притаман-ні усім проявам цього явища, і які ж відрізняють його від усіх подібних явищ. Якщо говоримо про націю, то має бути чітке визначення що воно таке – звідси-досі нація, усе інше ненація. А визначень на зараз є стільки, що очі розбігаються: від – класичного (доробленого сталінського) «спільна мова, територія, спільний історичний досвід, спільні культурні ознаки, спільна релігія», до (інтегрально націоналістичного) – «сукупність подвигів і звершень». Але якщо правильне пе-рше (а саме воно є визнане наукою), то Див. пункт А, якщо ж вірне останнє, то тут ми маємо за-думатися чи ВСЯ нація ті подвиги здійснювала, чи тільки вузький соціальний прошарок, який теоретики націоналізму називали провідною кастою (суч. еліта). Саме на возвеличенні цієї еліти і на паралельному бичуванні більшості етносу (гречкосіїв) і вибудована уся концепція націона-лізму Донцова. Ми абсолютно згідні із елітаристським підходом до суспільних відносин, але де в цій концепції нація – єдність УСЬОГО етносу на основі світоглядних, організаційних та при-кладно-культурних рівнях?
Тому вважаємо, що нація в сучасних умовах не більше ніж прагнення етнічної еліти бачи-ти всю популяцію з якостями, які притаманні їм самим. Саме для здійснення масових «подвигів і звершень» у світових війнах була потрібна нація – стан, коли вся популяція набуває характерис-тик воїнів. На зараз це не тільки неможливо, а й непотрібно – бо етнос, що ВЕСЬ набув характе-ристик еліти залишає свою територію і йде шукати народ, яким би можна управляти. Це явище відоме від часів перших арійських переселень, і до варязьких вояжів Европою.

Отут і постає питання – хай нації немає – що натомість? А натомість еліта, носії Традиції, чи українською мовою – Звичаю: духовного стержня, що стоїть в основі ідентифікації думаючої людини; що складає основу етнічної культури, системи цінностей, святощів, шляхетних почут-тів. Для простолюдина не залежить, якою мовою співати застольні пісні, і про що співати - зго-диться щось таке „гоп-гоп, шідагоп я весело співаю” (трансвестит Вєрка). Дійсно виглядало би глупо співати після горілочки „Розриту могилу” в обробці гурту „Кому вниз”. Тому, панове на-ціоналісти, не потрібно перейматися „нацією” – вона сама знає, що „ще не вмерла Україна, якщо ми гуляєм так”. Потрібно гуртувати генетично українську провідну верству, яка би не тільки вболівала за відродження Української України, а й силою, агресивним натиском, методом пря-мої дії витискала з України чужинську еліту і принесену нею деградантську культуру. А просто-людин враз стане „щирим українцем” як тільки на Верховною радою знову замайорить звичає-вий жовто-блакитний стяг, замість нинішнього синьо-жовтого.

В світлі сказаного повернемося до міграції. Отже – хто мігрує? І відповідь лише одна – той прошарок популяції, який має потенцію елітарності, але через різні причини не зумів зайня-ти належне йому місце на своїй території. Простолюдин непогано себе почуває навіть в умовах окупації – бо хто б не був при владі, йому потрібні трудяги, які будуть забезпечувати його доб-робут. А трудязі багато непотрібно – у нього завжди були мінімальна запити. Інша справа, якщо в людини з’являються стійкі світоглядні переконання про те, що він вартий більшого, або ж що його система цінностей зазнала утисків з боку влади. За умови, що здолати владу він не має змо-ги, така людини наважується мігрувати. Це ми бачимо в міграціях готів (і ін. варягів), протеста-нтів часів Реформації, і сучасних українських заробітчан. Останні – це люди, які не стали мири-тися із своїм жалюгідним становищем в Україні і наважилися зробити крок у невідоме ще не знаючи чи буде воно кращим. Так українська популяція щороку втрачає сотні тисяч добірного генетичного матеріалу. А що маємо натомість? Надходження приблизно такої ж кількості силь-ного, з домінантними агресивними якостями, чужого генетичного матеріалу. Чому з агресивни-ми? Тому що він повинен ще відвоювати територію і закріпитися на ній. Це можливо досягнути тільки об’єднавшись у жорстко структуровану дисципліновану структуру собі подібних. А це, в свою чергу, можливе тільки на основі законів і правил своєї популяції. Тому всюди в світі еміг-ранти живуть у закритих для доступу чужаків кварталах, намагаються максимально оточити се-бе етнічною культурою (від театрів до ресторанів), створюють угруповання на яких покладено обов’язок давати лад, забезпечувати порядок та давати збройну відсіч ворогу з зовні. І це не чи-ясь забаганка, а об’єктивний процес виживання міні-популяції в умовах конкуренції із корінною популяцією за територію. В що це виливається на практиці?

У переділ території за умови відсутності у корінного етносу етнічної еліти, і в жорстке протистояння, якщо в середовищі корінної популяції знаходяться люди, які зуміють побачити загрозу своєму майбутньому з боку пришляків. А загроза більш ніж реальна. Адже, як у природі, так і в людському суспільстві не може на одній території існувати дві рівнозначні популяції – обов’язково одна буде домінуючою, інша пригнобленою Це Закон. Уявімо, що на умовну тери-торію прибувають представники, молодої, агресивної популяції, яка ще добре пам’ятає що то виживати в умовах природного середовища. А територія зайнята розжирілою, ситою, безпечною популяцією, що майже втратила внутрішнє (етнічне) зчеплення та характерну саме для них ор-ганізацію території. Невже Ви думаєте, що зайди стануть слухатися законів слабкої і безвольної корінної популяції? Що відбудеться неважко спрогнозувати – прийшляки перехоплять ініціати-ву, запровадять таку систему законів яка буде чітко зорієнтована на виживання власної популя-ції. Попросту заставлять корінний етнос грати за своїми правилами.

Таке їхнє поводження є наслідком низки об’єктивних факторів. Різні культури цілком по різному ставляться до своєї безпеки, почуття власної гідності, володіння зброєю, зрештою того, що ми звично називаємо чоловічими якостями. Тому якщо приходить до конфлікту популяцій, одна з яких плекає в собі дух воїна, а інша ні, то тут результат відомий. Це ми бачимо у сусідній Рафії, яка зіткнулася із опором кавказьких племен, у яких войовничість у крові, і роками не мо-же з ними дати собі раду. Навіть на ВЛАСНІЙ території Европейської частини РФ. Саме це за-раз відбувається в Европі, поглинутій вихідцями з їхніх же колоній, те саме відбувається в Пів-нічній Америці, затопленій Америкою Латинською. До речі приклад США дуже показовий. У свій час там впроваджувалася доктрина «плавильного казана», мета якої була витворити із різ-ноетнічного населення єдиний американський народ Цього не тільки не сталося, а й навпаки – міжрасові, міжетнічні протиріччя тільки загострюються. По-суті, сучасні США – це розбурханий казан ворогуючих і знищуючих одна одну етнічних угруповань. Принагідно зазначимо, що в де-яких племен переселенців ще збереглися такі інститути традиційного суспільства, як чоловічі союзи – угруповання що колись спільно полювали, а тепер спільно захищають зайняту ними те-риторію від будь-яких чужинців. По суті це мафія у самому первинному значенні цього терміну. Тому прикметно, що більшість із них займаються злочинним бізнесом – наприклад виготовлен-ням та продажем наркотиків – і в своїх кварталах-гетто ці етнічні угруповання цілком підмінили собою державу. Те саме усе чіткіше обрисовується і в нас. Тому ми, носії української Традиції категорично проти імміграції, як такої, і проти іммігрантів зокрема. Чому так?

Почнемо з того, що інтернаціональні, чи точніше транснаціональні сили, які уже привели Захід, і мають велике бажання привести і весь світ, під руку єдиного Світового уряду влаштува-ли так, що правила, які прописані для індивіда, і вважаються ледь не священними (так звані лі-беральні свободи), абсолютно заперечуються цими «хазяями світу» коли справа заходить за Ве-лику людину (слова І. Франка) – громаду, етнос, націю. Ліберали вважають великою дикістю і запереченням невід’ємних прав людини те, що жидо-більшовики націоналізували власність то-дішніх багатіїв. Воно й справді виглядає несправедливим – «барін», непосильним трудом влас-них кріпаків, надбав собі маєтки, а тут приходить якийсь Мойше Ізраїлєвіч у шкірянці і всі роз-коші переходять до нових, червоних, вельмож. Уявіть собі як обурювалися колишні пірати, та легальні мільйонери Моргани, Дюпони, Рокфеллери, що і їхні мільйони в ситій Америці теж можуть відібрати. Зауважте – йдеться про злочинні статки, але і в цьому випадку діє «священне правило приватної власності». А коли йдеться про добра, надбані абсолютно законно, кров’ю і потом десятків поколінь трударів – тоді «право приватної власності» уже НЕ ДІЄ.

Кожен етнос має право користуватися тим, що надбали його предки. Якщо предки украї-нців обробили землю, облаштували територію, вибудували зручні і великі міста, красиві села, то за елементарним правом спадкування власності – все це має належати тільки ним, українцям, і нікому іншгому. Інші етноси нехай користуються тим, що мають. Бо виходить якось „по-комісарськи” - господарі навели лад у своєму господарстві, поставили хатку, повітку і хліви, по-садили сад, засіяли ниву, а тут приходить жид, московит, китаєць чи араб, сідає собі до столу та й каже: „Я сдесь буду жить”. За яким правом, яких зусиль, крові і поту доклали такі зайди до то-го, щоб ця земля стала такою благодатною, якою вона є зараз? А ніяких.

Апологети лібералізму кажуть: чого ж ви противитеся розбавленню свого етнічного сере-довища представниками іншої раси, це ж «свіжа кров», вона укріплює генокод. Так, справді, у перших поколіннях міжпопуляційне потомство є доволі сильним та живучим. Але чужа кров, мов ржа, починає роз’їдати складувані століттями гені зв’язки. І зрештою призводить до наро-дження хворобливого та мутованого потомства. Та й як може бути інакше, якщо склад крові за-лежить навіть від того чим людина харчується. (Саме тому небезпечно зловживати заморськими фруктами, вирощеними у чужому природно-ланшафтному континуумі.) Та й міжрасова асимі-ляція є доволі сумнівною тезою. Адже люди спробували схрестити коня з віслюком, але навряд чи комусь прийшлося до думки схрещувати віслюка з гепардом. Надто вже вони різні. Так і між людьми: асиміляція можлива тільки між дуже близькими популяціями. Між расами на одній те-риторії можливе тільки поборювання. Оце варто пам’ятати.

Джерело - Віче