Не за горами високими, не за морями глибокими...

і жив реалізм той умовний невесело,бо був умовним…

і знайшов він собі зовсім не умовного дружбана з Вавилону якого звали Анаколуф Стародрук…

і був він алкаголіком рідкісним і вирушили вони раз у пригоду за дивною індонезійською вадярою…

і йдуть вони та й співають…

(співають?..лана) …і тут вискочив великий мутант кіборг убійца, патрашитєль всього живого і в…втік, бо від Анаколуфа Стародрука так спіртом штиняло, шо не годен витримати…так от…потім зустріли вони…

аж тут підходить до них анархо-соліпсізм та каже - чєловєчєскоє слишком чєловєчєскоє,ви нєдостойни етого уровня реальности.dixi

і закатовує їх до смерті?

та ні…просто йде далі…

ааааааааа.ну тоді…чорт його знає.Каша, придумуй шось.кудась втікла.

і спотикаєцця на банановій кожурі що сі залишив вася васильцив неохайно на дорозі…

Аж раптом яскраве світло з неба разить очі бравим мандрівникам.
І не поняв реалізм шо ж то за туфта така?
А то були понятія…
І почали вони поклонятись…
І сказав Санта най буде вічний рандом!

Проте рандом виявився не дурним, і на вічне буття не підписався. Тому Стародрук із дружбаном, зітхнувши, теж задумалися- а чи варто йти таак далеко за якимсь фляндером ЗЛА?

І тоді вони вирішили поклонятися аццькому сотоні. Вони зробили великий алтар і …

Сіли на нього, звісили нозі і почали метляти ними, викликаючи дощ.

але дощ пішов так сильно, що їм прийшлося шукати де сховати свої дупи, щоб не замерзти і вони забігли в якусь смердючо-затишну печерку

а ту печерку вирив Марко Печерник і залишив там труп на згадку про романтичне дитинство…

В якій сиділа Запара. І каже їм Запара: от ви попали, тут жеж людожери дикі водяться.