А скільки краплинок егоїзму в тобі?)

Марина | 49 | Розділ: Творчість і мистецтво | 16 січня 2014 19:40

…Після сьогоднішньої, чергової зустрічі з тобою, з відчуттям страху, приреченості та краплиною відчаю я зрозуміла, що ти остаточно оселився в моїй голові. Наче в якійсь квартирі. Можливо, дивне і невдале порівняння, але нехай. Гадаю, ти мав на це повне право, так як залишив в мені багато особистих, притаманних лише тобі розповідей, думок, відвертих зізнань. А ще частину свого голосу… Я тобі казала, як він мені подобається? І чомусь завжди мало чути його вживу, коли ми бачимось, тому я намагаюсь запам’ятовувати кожну нотку, кожну інтонацію (якою б вона не була), щоб потім, коли тебе не буде поруч, коли я знову (як це часто зараз трапляється) не зможу заснути до четвертої ранку, скористатись особливою функцією свого мозку – здатністю пам"яті відтворювати звуки…
А відсьогодні ти живеш в моїй голові. Ти переселявся туди повільно, врівноважено і досить обережно. Щоб не налякати. Не сполохати. Або щоб сталось так, що я помітила б це надто пізно і вже, в принципі, нічого зробити не змогла. Власне, надто пізно. Все, як ти хотів.
В своє виправдання (о Боже, як же я люблю виправдовуватись!) скажу, що першою тебе, мого нового «головного квартиранта» побачила зовсім не я, а дехто інший. Не здогадуєшся, про кого йде мова? А мова про того, хто від початку часів благополучно і цілком безпечно проживає у кожній людській істоті. Його Величність Егоїзм. Відтепер він, наче привид колишнього власника «квартири» буде намагатись всіма можливими і не зовсім методами лякати тебе, перечити тобі і часто робити все навпаки. А ти, в свою чергу, захочеш переставити, змінити або й взагалі викинути як хлам те, що уже давно існує в моїй голові. Таке собі генеральне прибирання або ремонт. Можливо, я тобі це дозволю і навіть підтримаю. Але цього точно не зробить мій егоїзм. Дивно і безглуздо, але в таких випадках він мені абсолютно не підвладний.
Я знаю, що ти здатен мене змінити. Я відчуваю це з кожним днем все більше і більше. І, повір, відверто цього хочу.Але чи вистачить в кінцевому випадку сил для нас обох? Тобі – щоб перемогти мій егоїзм, а мені – щоб перемогти саму себе. Але найбільше я боюсь лише одного – що ти просто підеш. І тоді я знову залишусь сама, віч на віч з одним з найбільших людських вад, яка здатна лише отруювати і збільшувати кількість тарганів у голові. А їх, будь певен, і так цілком достатньо…)