Хустинка від бога

slavko stimac | 60 | Розділ: Офтоп | 26 жовтня 2013 22:43

Вчора в трамваї дві дівчинки в кедах обговорювали з цим підлітковим хихотінням, як тато їхньої подруги застав її за курінням трави. Тато увійшов до кімнати, побачив на столі пристрій, який ми ніжно називали "бульбік", і спитав: "Що ти тут робиш?!". Дівчина розгубилася, і відповіла: "В нас нині пар нема".
Її подруги вирішили, що це чудова відповідь в подібних ситуаціях.
- Я тепер вирощую траву вдома, - голосно повідомила на півтрамвая одна з них, - то треба буде запам'ятати цю фразу.
Обидві засміялися. Вони вийшли на кінцевій, взялись за руки і пішли у своїх справах.

А я собі пригадав, як вперше курив траву в павільйоні дитячого садка. Пару разів хапанув, а тоді подзвонила мама і попросила купити "Фармазолін". Аптека була в сусідньому будинку, і я сказав хлопцям: "Поки мене не гребе, то я куплю краплі, а повернуся. Все тут не скуріть".

За декілька хвилин я стояв перед скляними дверима аптеки. Всередині світилося, висіла табличка "Відчинено". Я натиснув на двері. Вони не піддалися. Я зробив ще одну спробу їх відчинити. Нічого не вийшло.
Тоді я задумався. Стою перед дверима і розгадую головоломку: "Світиться. Пише "відчинено", а двері замкнуті. Як таке можливо? Може, переоблік чи вийшла в туалет? Варіантів безліч…" Я несміливо підійшов до дверей. Бачу з того боку скла виглядає якась жіночка і махає руками, щось показує. Вона не в білому, значить, не фармацевт чи провізор. Повторює якийсь жест. Я знову наліг на двері. На обличчі жінки з’явилася гримаса роздратування, а рухи рукою повторювалися все більш акцентовано. Я несвідомо повторив їх і двері піддалися. Треба було потягнути на себе. Я увійшов до приміщення.
Привітався: "Добрий вечір". Не пам’ятаю, чи відповіли мені. Жіночка, що подавала сигнали сіла за столик під стіною. На місці провізора було порожньо. Я озирнувся, але провізора не побачив. Тоді став перед віконцем, і не знав що далі робити. Провізор довго не з’являвся. Я запитав у жінки під стіною: «А є хтось?». «Зараз прийдуть», - заспокоїла вона мене.
Нарешті прийшов провізор – жінка в білому халаті, як і має бути. Все гаразд. Я попросив "Фармазолін".
Вона почала щось шукати в комп’ютері. Назвала ціну і знову вийшла. Я витягнув гроші. Вона повернулася і почала вибивати чек.
- «Фіналгон», прошу. – каже.
Ця репліка збила мене з пантелику. Я ж просив не те. Потрібно було пару секунд, щоб сформулювати пояснення для провізорки. Вона визнала свою помилку.
- Ой, переплутала. Зараз анулюю.
Слово «анулюю» розсмішило мене. Я тримався, але усмішка розпливалася на обличчі. У перегородні касового віконечка моє дурновате відображення було добре видно. Аптекарка зиркала на мене раз по раз, анульовуючи операцію.
- Фармазолін дитячий чи дорослий?
Подумавши добряче, я відповів: «Дорослий».
Заплатив, подякував і вийшов надвір. Треба було поспішати, я хвилювався, що минуло забагато часу і хлопці все скурили.

А розкажіть, як ви перший раз курили.