"…Когда в понедельник у нас не было рисования, и кучка играла в чувачи на желания, кто-то доделывал плакат, кто-то слушал музыку и лазил в телефоне …" (дневник, Ровно, 1998 г. р.).
ну тоді ще не можу не згадати за так звані "гроші" - наклейки для різних банок в мене дідусь працював директором на консервному заводі і в мене тих "грошей", завжди нових і свіжих, було дофіга
нармальні пацантре валили в манЄти (чув), підкидаєш ловиш звортньою стороною руки і пересуваєш до проміжків між пальцами а тоді перекиджаєш так щоб взяти ту манєнтку а хто не зміг, тому лупили копуйкою по кісточках (детально розписувати влом) так от тоді у всіх були кровяні кісточки і звеніло в кишенях. От це була гра ! :)
то тіпа ше було вибирали короля, ката, принца і гівно(ліж мізинцем і безіменним естественно), потім король називав шо робити, принц скіки раз і кат робив…ото було гонєво
І сама більша хуйня в тих карточках це були корточькі енергія. Ше весь смисл був в тому шо в карточки ніхто не грав як в гру(хотя там якось можна було і правила були) а то був тупо масовий пріпадок колекціонування
пацани якіграли в чю (трусиш капєйкі і кидаєш, які перевернулися - твої) дуже чьотко грали в чувачі. чу ЧІ чу ЧІ чу ЧІ так молнієносно, шо рахунок був лише їм відомий
так, я грав у чувачі.
мій друг зі школи дуже часто ставив ножиці, і тому я в нього вигравав. чувачі використовувалися швидше як жереб, ніж як самостійна гра. треба було збігати в кіоск, або коли вибирали гравців у свою футбольну команду - тоді чувачі.
а ми грали в чЮвачі:-) а ще як варіант ( популярніший значно)- камєнь ножніци бумага і калодєц тоже нужен! не знаю хто ото придумав, але воно було дуже популярне у нас в дворі.
та. і ножичькі. і в лікарню. і в магазин. і в дочькі-матєрі. і в патрісію каас на гастролях. і в пограбування музею. і в казакі-разбойнікі. останнє розвиває в дітях та підлітках любов до бдсм. взагалі, розвиваючі ігри були у нашому дитинстві. не дивно, що більшість не хоче з того дитинства вилазити.