Рок-поезія: від революції до профанації

сокира | 49 | Розділ: Інше | 19 листопада 2012 1:26

Доведеться оминути античну максиму de mortius out bene out nihil, оскільки предмет мого словожбурляння перебуває в неясному стані. Його смерть пророкували з початку 80-их, але остаточної інгумації так і не відбулося. Хоча панахиду по року відспівали найбільш одіозні представники жанру, але show must go on. І якщо, умовно, прийняти за тіло його музичну форму, то духом безперечно виступатиме текстове наповнення рокових структур, хоча у наш пост-пост модерний час ці субстанції можуть мінятися місцями.


Дідусь рок, переживши бунтарську юність та зрілість, скотився у старечий маразм, пускаючи ротом кумедні бульки та неоковирні звукосполуки. У нас, як на мене, цей жанр проскочив благословенні літа зрілості - важке дитинство змінила безжалісна старість.



Блюзові бунти слів (або сталь, що пройшла горнило)

Стрімкий марш-кидок до коренів рок-н-ролу показує, що його перші виконавці не перевантажували свої тексти зайвими сентенціями.

---

Чак Беррі, Літл Річард, і тим більше Елвіс Преслі не пропагували тієї «інакшості», спротиву та особливої філософії, яка з’явиться у текстах рокерів 60-70-их років. Їх місією був кардинально новий грув та ритм, а невибагливі тексти лише підкреслювали скажені ноти пришвидшеного блюзу. Щоправда, були там і історії про тугу та невеличкі пригоди по дорозі з Оклахоми в Мемфіс, але нічого серйозного.

Блюзова лірика в ранніх рок-н-рольних аранжуваннях не викликала сліз та глибоких роздумів. Перші рок-н-роли та всі його ранні підвиди слугували музикою для ніг. І для його жерців те, як ти рухаєшся і що ти граєш, було набагато важливішим за те, що саме ти проспіваєш. Головне, щоб Джонні був ґуд!У 60-их безтурботно танцюючих хлопців у вузьких штанятах з «коками» на голові змінять інші. У їх піснях Джонні маршируватиме на війну з цілим світом. Пісні рокерів стануть маніфестом поколінь - і така ситуація протримається не одне десятиліття.

Зазвичай відлік нової рок-ери полюбляють рахувати від Вудстоку 1968 року, однак переважна більшість учасників першого і найбільш значущого фестивалю під відкритим небом приїхала туди вже повністю ідеологічно озброєною. Нові сенси, нове шаманство, нова релігія… Все це було настільки органічним та своєчасним тоді, що, за законами ринку, автоматично стало комерційним. Комерційним настільки, що навіть «ліверпульські жучки» перестали легковажити і поступово насичували свої тексти фаст-фудівським індуїзмом, боротьбою за мир та ніби-то лсд-шними прозріннями.

У 60-70-их роках тримати в руках електрогітару і співати щось несерйозне було дурним тоном. А прикладів для наслідування вистачало. Золоті часи Сержанта Пеппера, повних вантажівок мертвих індіанців від The Doors, галюциногенних аеропланів, добрих хіпі, безкомпромісних панків, онуків бітників та всезагальної аури непослуху. Задоволені були і артисти, і продавці музики.Втім, якщо читач доплентався очима до цих рядків, я не буду його обтяжувати хрестоматійною добіркою цитат західних рок-трубадурів. Про це написані дисертації, видані антології, увесь спадок легендарної доби музичного спротиву обсмоктаний з усіх боків, як паличка від першого в світі смачнючого льодяника.

У 80-их текстова ідеологія трошки поступилась концепції звучання та яскравих візуальних образів, які пропагували адепти глем, хард, хеві та інших новоявлених світових рок-тенденцій. Саме в цей час радянські відділи з ідеології поволі відпускали віжжі, і запізніле рок-цунамі накрило союз соціалістичних республік.



Наш рок-н-рольний фронт

Тон радянському рок-н-ролу, безперечно, задавала Росія. Напів-натяками, а подекуди і прямим текстом представники андеграунду заходились таврувати та критикувати існуючий режим, приміряти на себе шати пророків, або просто від душі самовиражатись.

Найбільш радикальних (ГО, Телевізор) запрошували на співбесіди в КДБ, але переважно нічим серйозним ігри у боротьбу з владою не закінчувались. Часи таборів та каральної психіатрії залишились далеко в минулому.Не відставав і український рок-н-рольний фронт. Як на мене, саме у 80-их починається його справжнє становлення. Спеціалісти заперечать: мовляв, були у нас рокери і раніше. Однак, в умовах тотального контролю говорити про притомний рок-рух в УРСР в часи Хрущова та Брєжнєва не доводиться. А от благословенна «перебудова» заклала глибезну рок-борозну на плодючих наших музичних нивах.

Звідти проросли непохитні та легендарні «ВВ» та «Кому Вниз», і вже неіснуючі, але не менш цікаві: «Раббота Хо», «Колезький асесор». Втім, в порівнянні з російським рок-бумом, наші рокові потуги скидались на невеличку вечірку на хуторі. Розмаїттям та буйством музичний андеграунд не радував. Включно до першої «Червоної рути», після якої мало-помаленьку українські рокери прорізались в музичному, ідеологічному та текстуальному ландшафті більш рельєфно.

Рок-музика та її похідні в планетарному масштабі встигли пережити кілька клінічних смертей та інкарнацій, а у нас все тільки починалося. Часу проходити весь курс історії року екстерном у вітчизняних музикантів просто не було, а історичні обставини самі диктували меседж, який творці радо підхоплювали. Тому кінець 80-их та першу половину 90-их можна згрубша окреслити як колиску кількох концептуальних українських рокових напрямів:

Фольклорний та ура-патріотичний
Стьобний, кітчовий, гумористичний
Частенько ці умовні напрями перепліталися у творчості одного колективу, але більшість команд рухались саме у вище окреслених фарватерах, забарвлюючи свої творіння неозорим спадком західних колег.

В часи перших «червоних рут» рокери, що поклали свій талант на вівтар щирої любові до батьківщини, не надто напружувались з приводу текстових креативів. «Кому Вниз» пропагував творчість Великого Кобзаря, «Вій» одягав фольклор в розкішні шати мороку, деякі їхні колеги, не мудрствуя підганяли українські народні пісні під панкові рифи.

Дещо осібно стояли львівські музики («Мертвий Півень» та «Плач Єремії»). На чудові, однак не свої тексти вони чіпляли потужні двигуни ритм енд блюзу арт-року та фьюжену.Найбільш виразними були тексти гуртів, які не ставили собі дидактично-виховних та просвітницьких завдань, хоча побіжно це їм вдавалося. «Брати Гадюкіни» та «ВВ» в вище окреслений період видавали на-гора справжні поетичні шедеври. Майстри коротких, смішних, повчальних історій, хайку та хокку, витончених баєчок та несподіваних рим. У «БГ» в ранніх альбомах можна почути громадянську лірику, а у «ВВ» чудові філософські етюди як то в піснях «Країна мрій», «Алілуйя», «Гармонії».Можливо, на початку 90-их в глибоких бункерах знаходились справжні апостоли рок-поезії, і колись їхні геніальні апокрифи витягнуть на денне світло, але поки що про таких автору невідомо.

Друга половина 90-их виокремила ще одну ідеологічну течію у роковому середовищі. Мабуть, найбільш прибуткову і затребувану зажерливою машиною шоу-бізу. В плані текстів це найкумедніший та найнеоковирніший прошарок, якому я присвячу тут кілька рядків. Але спочатку - про важку, свинцеву сцену рідної неньки.

Найбільш відомими мабуть є «ТОЛ» та «Димна суміш» - суперпрофесійні, популярні колективи. Загалом, тексти обох команд закручені навколо осі власного «Я». Депресія, любов, туга, самотність, іноді лють, суїцидальні мотиви, але головний герой - завжди «Я». «Я сам собі патологія, Хто мій ворог – я сам собі ворог». «Хто ти? Хто ти? Хто? Інколи янгол, інколи потвора». Така вербальна «Я»-медитація іноді розтягується на кілька альбомів.Що ж стосується представників поп-року, то їх тексти можна тасувати як колоду карт і роздавати на всю компанію: зміст співаного від такої заміни мало зміниться. Спробуйте погратись в таку гру: тексти «Другої ріки» проспівайте на мелодії «Океану Ельзи», «Крихітки» на музику «СКАЙ» і так далі.

Можливо, масова культура і має бути надзвичайно простою та доступною, але в цілому віршувальні вправи поп-рокерів більше нагадують анкети дівчат-підлітків (пам’ятаєте - такі, з намальованими трояндочками і вирізками фото улюблених акторів). Головного героя творів завжди зовуть «Я», і він подорожує з пісні в пісню, накидуючи вуаль легкого смутку, або закоханості, чи пак страждання. «Я –д еталь», «Я віддаю свій голос», «Другом моїм», «Математика моя», «Тебе це може вбити» і далі у вузькій осі координат: «він-вона», «я-ти». Можливо, така форма викладу є найбільш оптимальною для сегменту, у якому працюють вищевказані виконавці, співали ж «бітли» на світанку своєї кар’єри: «Love, love me do! You know, I love you».Кітчуха і стьоб, під різними рок-соусами, в особах «От вінта», «Гуцул Каліпсо» та менш титулованих команд почуває себе чудово, і запаси креативного пороху в цьому жанрі поки що невичерпні. Хлопці вміють розповісти кумедні історії, закрутити водевіль навколо однієї влучної фрази і гордо несуть в маси флюїди сміху та радощів. «У мене між ногами «Україна»», «Бабина тумба», «Дарма я наївся цибулі», «Ряса від Версаче, хрест від Фаберже»…Час від часу відомі та невідомі рокери наступають на грабельки громадянської лірики. Однак, виходить це не надто переконливо. Не проймають якось дієслівні рими «Тартака», не зважаючи на правильність посилу. Динозаври типу «ОЕ» та «Гайдамаків» з жахом зазирають у цю криницю і тікають до давно апробованих джерел. Та й загалом ця ніша відгонить слухача, пора змінювати подачу та риторику.

В підземних закапелках, куди не дістають хижі пазурі мас-культури, залишились і активно творять алхіміки рок-поезії доволі високого, як на вашого покірного слугу, рівня. Це тернопільський Nameless, полтавський Oneroid, київські «Ворождень», «Самі Свої», вінницький «Очеретяний кіт» та інші невтомні відсіювачі словесної руди та ковалі слів.Відверто кажучи, українській рок-поезії не пощастило. Не встигли ми народити фігур масштабу Тома Вейтса, Ніка Кейва, або ж Дмитра Ревякіна чи Єгора Лєтова. А може, воно й не треба! Маємо Андрія Середу, який від віршів О.Олеся та Т.Шевченка прийшов до власних рим захмарної міці!

Але рок-н-рольне слово зараз не на часі. Естафету громадянської, актуальної лірики у рокерів давно перехопили майстри вуличних ритмічних куплетів. Зараз те, що колись говорили патлаті пророки, звучить з вуст міських гангстерів - і молодь більше вірить їм, а не онукам Вудстока.




ЕКСПЕРТИ:


Фома (гурт Мандри):

Тексти багатьох українських рок-музикантів переважно дуже якісні , цікаві, і мене особисто захоплюють. Щодо функцій пісенних текстів - то це дуже особисте. Залежить від артиста, і діапазон може бути дуже широкий. Від "білих троянд" до "хлопців з Бандерштату". Питання в тому, кайфувати тільки самому, кайфувати в більш широкому колі аудиторії - чи взагалі забити на всі ці запитання??))) взагалі ж, тексти мають значення, бо в них дуже часто є зерна майбутніх подій. В самому різному сенсі. Т.Ч.К


Анатолій Дністровий, письменник, к.ф.н.:

Сучасну поезію (а не лише рокерську) я сприймаю прохолодно. Можливо, тому, що вона не "електризує" свій час. Гадаю, що це встократ разів притаманне рокерській поезії.

Як ми знаємо, ще з 80-х рокерська поезія і музика - в якомусь діалектичному розумінні - мала сенс, бо усвідомлювала чіткого і потужного ворога - систему, яка жорстко стандартизувала особистість. Це була справжня і насичена протестна функція.

Сьогодні ситуація дещо змінилася, передусім тому, що творчість (різні види творчої діяльності - література, музика, живопис) - вони не розвиваються за моделлю протиставлення "добро - зло" чи чогось схожого. Мені здається, ми живемо в добу численних мікропроцесів і їхніх мутацій.

Тобто, як казав пан Ліотар, великих метанаративів сьогодні майже не існує, вони розсипалися, а якщо й існують, то хіба, як якісь опудала. Про що тобі, поете, говорити, крім своїх психічних, побутових чи "естетичних" (начитаних книжок і побачених фільмів) проблем? Зрештою, спів ати в модних пабах із платним входом про Протест, Свободу та Великі істини - від цього, погодьтеся, тхне трішки ацтоєм. Крім того, і протест, і контркультурність, і навіть епатажне показування своєї голої дупи - це також чудові форми товару, який можна успішно продати. Комерціалізація - і не більше.




Автор: Павло Нечитайло