Tony MacAlpine - Instrumental/ Prog metal/ Shred/Djent (2011)
Чешир
| 21
| Розділ: Музичні релізи | 24 червня 2011 14:33
то все певно настрій, але ж круто, йоли! Tony MacAlpine - гітаристо-віртуозо, відомий роботою в таких бандах як M.A.R.S., MacAlpine, Planet X, CAB. це його новий сольник. афігенний сольник.
тут трохи копіпастну, не обезсудьте):
"Tony Jeff MacAlpine (29 августа, 1960, Springfield, Massachusetts) - американский гитарист и клавишник. Известен как своими сольными работами, так и работой с различными группами и исполнителями, такими как Planet X, Steve Vai, Vinnie Moore, Mark Boals и Виталий Куприй. Прежде чем всерьёз взяться за гитару, Тони прошел путь классического пианиста и скрипача. В результате, он уверенно исполняет все клавишные партии как на своих альбомах так и на альбомах других музыкантов. Наибольшее влияние на Тони оказал Шопен, и на большинстве его сольных альбомов всегда находится место для фортепианного этюда Шопена в собственной интерпретации.
Макалпин внёс большой вклад в нео-классическое движение конца 80-х. Его стиль, являющийся сплавом инструментального рока, шреда, блюза и фьюжна легко узнаваем.
Вместе со своими первыми двумя сольными альбомами Edge of Insanity и Maximum Security, Макалпин также играет важную роль, принимая участие и в записи других альбомов эры шрэда 80-х, включая клавишные работы с Vinnie Moore на Mind’s Eye и с Joey Tafolla на Out of the Sun.
Доказательством тому, что Тони может одинаково свободно ощущать себя как гитаристом, так и клавишником, может служить его сотрудничество в качестве гитариста-аккомпаниатора с такими известными клавишниками, как Виталием Куприй и Derek Sherinian (позже - в составе Planet X). И, конечно же, об его универсальности говорит то, что он исполняет вокальные партии на своём единственном неинструментальном альбоме - Master Of Paradise.
В последние годы он исполняет гитарные и клавишные партии в составе гастролирующей группы Steve Vai, The Breed (до 2006). Его можно увидеть на Live At The Astoria London DVD, на G3 DVD, G3: Live in Denver и G3: Live in Tokyo."
Щойно послухав. Під вечір краще сприймаю музику :)
Враження ніякі Постійні запили, починає обігрувати одну мелодію, всередині обігрування зривається, потім нова частина, ніяк не пов"язана з попереднім. Мені тяжко таке слухати. Куди подівся той надзвичайний мелодизм Maximum Security і Freedom To Fly, м"яке, майже повітряне звучання гітари? Наскільки пам"ятаю, в той час Тоні грав на B.C. Rich, потім стрибнув на Carvin, а тепер Ibanez. Ще й 8-струнний. Видно, тому такий жорсткий, низькуватий і сухий звук. Втім, цілковито задовольняє сучасним тенденціям. Шкода, але видається, що в колекції лишаться альбоми лише по 92 рік
шось я не сприймаю музику без вокалу (крім пост-року)… це якось суто для музикантів (на мою думку), а я вже давно перестав слухати музику як музикант… а, і ше це може тому, шо я соляки не люблю (це просто даремна трата сил, часу і нот).
в пост-року головне атмосферність, мелодика і розвиток композиції, а не кількість нот, важкість і швидкість, тому я не вважаю, що пост-рок і інструментальний прогресів метал близькі між собою (відсутність вокалу не вважаю подібністю).
да ладно мелодика, нету тут завершенной мелодии. именно из-за запилов нету. мелодия вначале начинается, а потом "Постійні запили, починає обігрувати одну мелодію, всередині обігрування зривається, потім нова частина, ніяк не пов"язана з попереднім". короче, если бы он в композицию вкладывался, как на 1985-1992, все путем. А так..