«POLARON» — це не твій стиль!

ме | 31 | Розділ: Враження | 19 квітня 2011 1:25

“Веселитесь — мне плевать” (Паша Мальцев)

Ця стаття з вікіпедії про шугейзінг якнайкраще описує учасників групи “Polaron”. Прослуховуючи їхній свіжий альбом “Sputnik” - ви це почуєте. Адже емоції чесні, подані скромно і без “випєндрьожу”. “Polaron" без мила в жопу не лізе. Жодного хіта, жодних “слащявих” вокальних партій, жодних “трушних” барабанних збивок, жодних псевдо-заумних текстів і абсолютно ніякого потурання сучасним модним музичним тенденціям. Коротше, вам не сподобається. І це ваші проблеми. Нічого зрілішого у нашому місті і відвертішого я не чув ні від однієї нашої групи. Ця група — чи не єдина справжня рок-команда у сучасному Львові. А вони натомість скромно втикають на свої шкари.

---

_
“Насправді ж музиканти дивилися зовсім не на черевики, їх увага була поглинена численними гітарними примочками, які інтенсивно використовувалися, так як музика шугейзерів була досить експериментальної і переповнена всілякими звуковими ефектами. Саме тому, шугейз характеризувався не тільки візуальної манерою триматися на сцені, а й певним звучанням, в основі якого лежав гітарний нойз з елементами дрім-попу. Звук був цілком гучним і жорстким з великою кількістю ехо, хвилями спотворення і каскадами фідбека, що створювало так звану стіну звуку, в якій потопав вокал і мелодія” - (вікі)

І хоч “Polaron” поки не відомий широкій аудиторії діамант, він легко зігріє і поспівпереживає своїм сяйвом не одному розчарованому мрійнику. Для цього в “Супутнику” є достатньо пост-панкових резервуарів, в яких потоне не одна спрагла чи самотня душа. Але альбом, мабуть, не випадково отримав таку назву. Хочеться вірити, що “Sputnik“ - це не небесне тіло, яке рухається навколо планети або зірки” чи “ запущений людиною у космос із дослідницькою метою пристрій ( http://uk.wikipedia.org/wiki/Супутник) ”, а саме той, супутник, який є нашим другом, або людиною, яка часто з”являється в нашому житті, даючи нам шанс не здохнути остаточно. Або, якщо вже геть кепсько, то наше внутрішнє “Я” - яке знає нас з середини, яке каже нам, що ми не такі кінчені, що у нас ще є час все переосмислити. Але ми часто при цьому закриваємо йому рот.

Moonflower (Лунный цветок) — уявіть, що Prodigy заснувались в СССР на зламі 80-их і 90-их, і на вокалі у них не знайшлось нікого іншого за Вадіма Казачєнка («Больна мне больна») або Михаіла Муромова (“Яблоки на снегу" Песня года 1988). Тим, хто передчасно вирішив зригнути чи почати ржати із стандартним “Оце, вася, пацани собі гонять” раджу стримати каскад емоцій. Надто банально, буде сприйняти цю пісню за простий “стьоб”. Головне в ній — це РОМАНТИКА. Мила наївність, яку ми кожного року запихаємо собі глибше і глибше в резерв. Хоча наївність в цій “найелектроннішій” пісні альбому, лише в манері виконання, слова попри іронічність форми, наділені зрілим розумінням молодою людиною своєї безперспективної участі в стосунках, соціумі, музиці, житті : “надежды свет згорел до дла, что ждет меня?"

Constructivism 1 - як і належить конструктивізмові, характеризується суворістю, геометризмом, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду. Традиції Joi Division
в інструментах і своя власна манера у вокалі. З перших двох акордів пісня дає зрозуміти, що її творці мають що сказати значно серйознішого, ніж “Бат Дед”.

Knock at your door — ми переважно програємо іспити з дружби. “ Що, якщо я прийду до тебе один і постукаю в твої двері” здавалося б банальна нічим не примітна фраза з цієї пісні. Але ви добре знаєте як ми реагуємо на такі пропозиції від друзів, яких не бачили сто років, скажімо в годині так 2-ій ночі … десь приблизно про такі емоції ця пісня. Дуже круте ритмове рішення в другій половині пісні — барабанка інтерпритує доволі сумний настрій, таке враження що запропоновані удари граються з нашими емоціями, кажучи, що і з найсумнішого горя можна посміятись. Думаю, що саме так звучить молодість.

Children - найбільш різноплановий трек “Супутника”. Починається вальяжним наспівом “шуба-ду-ба- а” зовсім несподівано в дусі “Мертвого Півня” ( Шабадабада). Проте, тільки ідіот наважиться ствердити, що полярони надихались саме півнями. Хоча це і додає пісні колориту. Основній вокальній партії позаздрив би навіть Scott Walker. Вона культова і епохальна, жаль, правда ми не в ту епоху живемо і не ті культи сповідуємо.
Заспіви звучить так, наче Sex Pistols навчились співати. Ну і вже зовсім несподівано бек-вокал і бас-гітара в моментах чомусь один в один відтворюють з насмішкою партію однієї відомої пісні System of a Dawn. Гадаю, це просто випадковість, яка навіть додає іронічності. Але оскільки учасники групи в далекій юності точно мали період захоплення вірменським квартетом, цей фрагмент і виплив із їхньої підсвідомості мимоволі. До слова, стара добра “фака” теж присутня в лічених місцях на альбомі конструктивістів. Щоправда, дещо не в тій формі, як більшість може припустити. Вона добре замаскована і доходить до слухача не так конкретною формою, як важливим підсиленням емоцій в певних епічних моментах треків. Це не жалюгідні “ за що” або “здохни потвора” якими ще досі ригають зі сцени монстри, в буквальному сенсі цього слова, нашої важкої сцени. Під “факу” поляронів може співати швидше Дейв Гехем з Depeche Mode ніж всілякі сумнівні важко-ваговики.
В другій половині пісні голос Паші звучить наче голос вокаліста “Моральний Кодекс”. Children — це неймовірний фруктовий салат.
Пісня закінчується характерним для радянських часів електронним саунд-треком до програми "ранкова гімнастика", яка різко переходить у наступну пісню, розганяється і стає більш подібною до музики науково-популярних фільмів про космос тієї ж епохи, все тієї ж країни. Вистадка на Марс закінчується і починається, власне, пісня

Against his plans - на кожному класичному альбомі є кілька пісень, які начебто не претендують на всезагальну любов, але вони і є кістяком альбому, і без них він стає позбавленим внутрішнього духу. Against his plans — саме така пісня. Найбільш зухвалий в хорошому значенні цього слова “бойовик”. Грязний і наглий психодел. Дуже доросла композиція із юнацьким запалом в стилі Гая Річі. Гітара просто врізається в мозок.

The blue tree - Голубі дерева, не тільки гарний образ, а ще й добра і чиста пісня про любов. Звукове насичення перегукується із альбомом Outside Closer британських шугейзерів Hood.
Голос Паші Мальцева тут нагадує голос Луї Франка. Як з рештою і сама пісня дуже в дусі Esthetic Education. Ніжна клавішна партія трохи схожа на нотки Яна Тьєрсена в “Амелі”. Взагалі, тема дерев і природи доволі широко предствалена в текстах Мальцева. Вас чекаю довгі прогулянки парками, лісами. Навряд, чи це зумисна “зелена” концепція, швидше внутрішній розквіт. А що ще треба людині — друзі, природа. Спробуємо повірити на слово хлопцям. Саме це вони просять нас зробити в наступній пісні.

Believe me - пост-панк в чистому вигляді. Joi Division мали б пишатись такими послідовниками. Ця пісня також ілюструє прогрес групи в оранжуванні. Загалом, на альбомі
в кожній пісні майже ідеально розставлені акценти і кожен інструмент займає свою нішу і виконує свою роль вчасно і дотепно, іноді доволі оригінально і переважно завжди — несподівано. Отож, полярони примудряються робити все правильно і при цьому непередбачувано. Іноді відверто наївні і прості гітарні чи басові партії, або біти нагадують The Clash, а приспіви в дусі тієї ж естради 80-их на кшталт групи “Земляне”.

Elf song - “ it's not your style”, як на мене, це гасло для більшості сучасної молоді: “ЦЕ НЕ ТВІЙ СТИЛЬ! ХЛОПЧЕ” І стосується воно майже усього, що ми копіюємо, кого наслідуємо, на що розпорошуємось втрачаючи себе. На це “Полярон” пропонує нам “йти лісом”. В якому на початку пісні бек-вокали дуже нагадують крик зозулі, яка сповіщає скільки ж нам залишилось ? - ще три треки.
Саме в цій пісні у приспівах, якщо вслухатись, відчуєте дух “Факи”. Але від цього будуть тільки мороз по шкірі і повний катарсис. Дуже оригінальне поєднання у приспівах гітари Deftones і оригінального вокалу Мальцева, яке в тім, не дозволяє звинуватити групу у наслідуванні чи плагіаті. Усе своє, усе домашнє. Стіна звуку цього треку відгороджує нас від награних і надуманих шляхів, яким ми часто йдемо.
При сучасних можливостях важко здивувати когось гітарними ефектами. Цього й не роблять гітаристи Полярону, але як же ж в цій пісні продумані і підібріні ефекти. Звуки розпреділені так, що ти не розумієш це гітара? вокал ? чийсь голос в телефоні ? мені дзвонять ? Ні - ніхто не дзвонить …
Найемоційніша пісня альбому.

Fog over Luisiana — Хто знає Пашу Мальцева ближче, знає, що він повністю відповідає рок-статусу Джиммі. І саме в цій пісні, оповитій туманом звуку, його проповідь,крик волаючого в пустелі, ніби викликає дух Doors. Семпл саксофонної партії на фоні гітар дуже точно передає іронічний настрій суіцидника або наркотичне рандеву.

Leading light - глибока і депресивна пісня, місцями суїцидально депресивна. У ній ви залишитись остаточно на одинці із собою. Ніжні, іноді заплутані, гітари переростають в суцільний аритмічний хаос, дно. Несподіваний “електрон” витягне вас на завершальну коду.

Robin Hood — ще одна “лісова пісня”. Збожеволіти можна від того на скільки вдалось довести звук до того, що, здається, нарешті самі Joi Division вирішили відзначитись на записі послідовників, але коли починається вокал — розумієш, що це POLARON, і ніхто інший. Дуже грамото побудовані партії, вокаліста, як, зрештою, на всьому альбомі. “Супутник” змушує собі вірити, і за це ви отримуєте від нього величезне співпереживання в одинадцятьох треках. Рівних, виконаних в одному стилі, але з різними забарвленнями.

п.с. В бонус-треках електро-мікс Knock at your door і хіт з репертуару ще Dracula drops D ( колишня назва гурту ) Car song, яка попри свою симпатичність, до честі музикантів не відволікає на себе увагу, віддаючи всі лаври пісням альбому. Одже, на вас чекає змістовна подорож із цікавим “Супутником” - мабуть, кращим альбомом львівської рок-сцени, якщо хоч хтось ще пам”ятає що таке рок? “It's not your style” .


Ігор Дзінзьо, гітарист групи Robespierre Cardin