Кому Вниз у Опері

Давач | 0 | Розділ: Враження | 14 грудня 2006 12:43

Першого зимового дня Оперний театр гримів від потужної концентрації сили й звуку, бо тут були не хто інший, а висуванці на Шевченківську премію, цілеспрямовані та неповторні «Кому Вниз»…

---

Трохи дивно було почути, що королі української готики виступатимуть саме в Оперному, адже, чесно кажучи, приміщення це досить незвичне для такого типу музики. І ніхто раніше меж урочистості та пафосності театру порушувати не намагався. Отже, нас вела цікавість та спрага вражень, але всі, на диво, поводились дуже інтелігентно:), що, безперечно, виправдало проведення такого роду дійств у цьому місці, тим більше, ще й надало певної особливості та специфічності!

Щодо публіки, то вона була ну дуже різношерстою, тут вам і підлітки-мітолісти, і дорослі дядечки-тітоньки (або причетні до організації концерту члени Львівської спілки підприємців та їх друзі-родичі, або викладачі з укр.мови, фанатіючі від нової реінкарнації батька Тараса у комувнизівських піснях на його, відповідно, тексти), etc. Це, звісно, дуже тішить:) Але ми не про те…

І так, заходимо в Оперний! Святковість та тріумфальність головної споруди нашого славного міста зустрічає нас світлом та теплом. Хи-хи. Ось вона, вся сила архітектури! Проходимо, зручно вмощуємося на вказаний на квитку номер стільця, потім помічаємо темно декоровану сцену та знак комувнизівського павука. Згадуємо заради чого прийшли:) Лише тоді, коли вимикається світло, приємно занурюємося в комфортні місця! Ось, починається! На фоні густого-густого диму, до нас, ніби з якогось довгого темного тунелю, на сцену прямують кремезні тіні музикантів. У світлі прожекторів, що час від часу прогулюються по залу, видно захоплені фейси щасливих очевидців, що, затамувавши подих, в загіпнотизованому стані, напружено чекають ЧОГОСЬ, прилипнувши очима до сцени.

Потужний ЦЕНТР сили й духу, всепроникаючий голос А.Середи, глибина й енергетика – все це, пульсуючими хвилями розтікалось по радіусу, підхоплюючи усіх інших довкола так, що стук серця, пульс та біоритми КОЖНОГО ставали одним цілим, самою музикою!

Весь виступ пройшов на одному подиху! Прихильників музиканти потішили як всіма загальновідомими піснями, так і тими, які, за словами самого Середи, вони не грали вже більше десятка років! Звісно, унікальні речі, тільки для публіки Львова!

Прийти в себе, повернутись до реальності вдалось тільки тоді, коли в залі ввімкнулось світло, все стало разючим та дратівливим, але всередині залишилась ГАРМОНІЯ та велетенська сила ВРАЖЕННЯ!

Враження – єдине, заради чого варто жити!
Не давайте жодній нагоді пройти повз себе! :)