Лист рок-герою вісімдесятих, що дожив до сьогоднішнього
Давач
| 0
| Розділ: Новини | 19 квітня 2005 2:54
Це не те, щоби про наших музикантів. Але це так зворушило мою сутність, що вирішив перекласти і повісити тут, на ROCK.LVIV.UA. Хай вибачать мене за це Гуру і Нікман.Правда =)
Є якась дивна деталь, що безпомилково відрізняє старі рок-групи від нових. Це не манера виконання, і не зовнішній вигляд артистів. Ідеї і як раніше свіжі, і голос вокаліста так само в”їдливий і сильний. Але - щось не те.
Наявний певний наліт неприродності. Ніби ти зайшов на годинку в історичний музей. Формули правильні, слова переконливі і яскраві, а загальний сумарний вигляд - жалість викликає.
Я не готовий говорити про всі рок-групи 70-90 років, які дожили до сьогодні. Когось можна незаслужено образити, когось незаслужено не згадати. Адже питання делікатне. Але думка не вилітає з голови. Я жену її, а вона входить через вікно. Тому що думка - очевидна.
Вона настільки очевидна, що дивуєшся, що величезна кількість музикантів зовсім не розуміє її. Не хоче розуміти, не дає собі замислитися. І знаєте, що?
Їх чудові думки, харизматичний стиль, впізнаваний голос згодом вступили в хімічну реакцію з ЧАСОМ.
Не можна все життя скакати максималістом-бунтарем. З якогось моменту оточуючі усміхаються, он ті хлопці в чорних балахонах. Ти стаєш смішним. Ти має свою правильну думку подати під новим соусом. Під таким соусом, щоб твій вік, твій стаж на сцені виглядали б дуже доречною приправою в цьому соусі.
Потрібно своє послання подати в іншій, більш адекватній до часу, формі.
Себе не змінити. І не потрібно змінювати, адже тебе люблять тисячі шанувальників саме за те, який ти є. За твій хід думок, за твою чесність, за те, що тобі можна вірити. Тобі, до біса, можна вірити! А не якійсь попсовій звіздульці, котра була молодою бляддю, і стала згодом старою нею ж.
Ти - зірка. Ти - справжній рок-музикант. Ти - олдовий і свій, до холєри.
Але слухачі не цінують тебе за те, що ти в тисячний раз граєш з тією інтонацією одну й ту пісню потягом 20 років. Вони, звісно, свистять, вимагають її, стару й кохану. Але слухачі лише тоді отримують повний оргазм, коли ти заспіваєш свій перевірений століттями хіт серед нових бронебійних бойовиків.
Тоді вони йдуть виснажені і щасливі після концерту. Говорячи між собою: «ось він виконав все-таки мою улюблену…»
Але гріш їй ціна, улюбленій пісні, якщо немає нових пісень нового часу. Якщо твої пісні не відповідають на нові питання нового життя. Якщо ти намагаєшся відповідями вісімдесятих заткнути питання 2005-х. Тоді зовсім інше. Тоді йдуть вони після концерту, кажучи: «Ну ось знову виконав мою улюблену… Нових-то пісень немає хороших. Добре, що хоч старе виконав…»
Ось так вони кажуть. Їм нікому брехати.
А тобі є, кому. Ти брешеш самому собі. Ти робиш аранжування точно так само, як робив в свої двадцять років. Ти інтонуеш голосом так само, як в свої вісімнадцять. Ти вимагаєш від гітариста грати так, як було прийняте грати в такому-то році. Кого ти хочеш обдурити?
Донеси свій вогонь, той, що був в тобі двадцятирічному, і вкинь у світ так, що цей сучасний світ не витримає, і розірветься на частини від твоєї правди. І тоді світ побачить твою правду.
Розумієш, герой вісімдесятих-дев'яностих?
Гуру Кен, Guruken.Ru
Смайли
