Apostate "Trapped in a sleep" - рецензія на платівку

Nikman | 10 | Розділ: Інше | 6 травня 2010 23:55

Хоч ззовні ми й не маємо нічого нового, тим не менше матеріал майже не віддає нафталіном і калькуванням відомих гуртів. Тут нема відчуття, що "десь я вже це чув". У, здавалось би, достатньо вузькому для експерементів жанрі хлопці зуміли знайти власні знахідки і обличчя. Причиною в тому мабуть є творення музики для музики, без претензій посунути в сторону Saturnus, My Dying Bride чи Paradise lost і відповідно без зайвого поглядання у їх сторону. Тож на виході ми отримали стильну і сильну платівку з фірмовим звуком, що може надовго засісти у фонотеках і привабити немалу кількість людей на живі виступи гурту.

---

Коли рік тому було оголошено про реюніон львівської групи Apostate ( http://www.myspace.com/apostateua ) , то я сумнівався чи є сенс в оживленні старої конячки. Якщо у 93-му дум був новинкою, то сьогодні потрохи відходять у небуття навіть провідні групи напрямку, а широкий загал слухачів трансформувався у окрему спільноту поціновувачів з власними веб-ресурсами і періодичними дійствами. Поза тим, метою реюніону Apostate, як виявилось, не є відкриття нових горизонтів і розширення аудиторії. Своєю першою новою платівкою Trapped in a sleep група дала зрозуміти, що продовжить грати традиційний дум спрямований в першу чергу на людей, котрим такої музики сьогодні починає не вистачати.

Новий альбом Apostate містить п'ять довготривалих композицій, які об'єднують традиційні для таких альбомів коротеньке атмосферне інтро та аутро. Більшість треків витримано в одній стилістиці. Згрубша ми маємо монотонні, але достатньо чіткі гітарні рифи підтримані пружним і чітко вираженим басом, що час від часу доповнюються чи то скрипкою чи то чистою фортепіанною партією на кшталт MDB 90-х. Але характерним є те, що ми не маємо вкрай повільних темпів і навіть монотонні шматки слухаються у дусі бадьорого стоунер-думу. Дещо засмальцьованим виглядають хіба періодичні з'їзди у сторону дез-думу з притаманним йому тарабаненням подвійної бас-бочки, що вже давно важко назвати фішкою - швидше навпаки. Хоча ці моменти вдало нівелюється різноманітними вокальними партіями, побудованими варіаціями мелодичного голосу, що зривається на рик. Ззовні стилістика вокалів подібна знову ж таки на MDB, але вони на порядок живіші і впевненіші, особливо коли це стосується мелодичного рику, який в Apostate просто чудовий.

Одним з найцікавіших треків мені видався Sisyphean Struggle. Пісня розпочинається приємним інтро і не менш приємним початком з цікавою просторовою розкладкою вокалів. Один з найцікавіших моментів на всьому альбомі, але то не єдина фішка цього треку. Тут їх щонайменше кілька - це і хороші хуки у мелодични ходах струнних, і зрив на повний звуковий вакум з одним лише звуком віддаленого басу. І все це виглядає органічним і логічним, без жодної натягнутості і вимушених склейок, що траплялись в інших піснях. Трек хочеться слухати знову і знову.

Мінусом матеріалу з платівки я б назвав лише певну структурованість багатьох композицій альбому. Часом у одній пісні не зовсім органічно поєднуються абсолютно різні шматки. І начебто самі по собі окремі шматки є достатньо цікавими, але напрошується питання чи не варто було просто зробити дві композиції? В купі з довгою тривалістю окремих треків таке структурування приводило до того, що до кінця треку забуваєш, що ж було на початку… Можливо, це від кількості думок від нових музикантів і по мірі зігравання гурту окремі треки ставатимуть більш монолітними.

Примітно те, що альбом слухається на одному диханні. Гадаю, що хлопцям вдалось створити достатньо стильний продукт де жоден з треків не випадає з загального концепту. Очевидно, що над альбомом ретельно працювали і результат вийшов на якісному рівні. В певному сенсі це саме те нове, що можна з задоволенням поставити собі у плейлист поруч з платівками 90-х і не зауважити різких змін від того, що плеєр перемкнувся на матеріал з України.

По десятибальній шкалі платівка отримує від мене 8 і пильну увагу до наступних творінь гурту!