Кумар - це Бунт.
Hippie
| 56
| Розділ: Інше | 14 грудня 2009 15:37
Бунт - це я (гг)
Я переглянув - ніби не було, по пам'яті - ніби також, по сабжу - Кумар посоромився, шолі. Карочє, нарив в неті цьогорічне інтерв'ю Кумара. Може даже і баян, але все одно то був початок року, а тепер - кінець. Може в Кумара шось змінилося за цей рік і він вирішить щось доповнити.
Тостер – це не лише пристрій для підсмажування хлібців, а й засіб для покращення настрою, особливо, якщо йдеться про гурт «Тостер». Колись вибухові львівські панки рвали публіку на концертах, тепер, полишивши сцену, перетворилися у легенду українського року. Про призабутий гурт, чию творчість найлегше вимірювати в тротиловому еквіваленті, а також просто «а жизні» розмова піде з його пожиттєвим лідером Кумаром.
Оскільки Степлер читає моя вчителька, всі матюки стилізовано під назви квітів. Розгадуйте:)
З часу смерті «Тостера» ти набрав трохи ваги. Від стресу?
Гладіолуссє! :)))
Ем-м-м… Це вся відповідь, переходити до наступного запитання?
Ну фіалка… Я не знаю, що сказати… Ну Дімко тепер – центнер з яйцями. Але явно не від стресу:))). Добре дома годують.
На своє десятиріччя «Тостер» об’єднався і дав концерт у повному складі – чи можлива подальша тенденція відновлення концертної діяльності? Принаймн бабла заради?
Ні. Як можна було помітити, ми ніколи особливими комерсантами не були. Збиратись більше не будем ні за гроші, ні за вагон ЛСД. Бабло я можу заробити працею. Музика для мене – це ідея, яку потрібно донести до якомога більшої аудиторії. Починаються бабки – кінчається ідея.
А що, в такому разі, керувало вами під час святкування десятиріччя?
Хм… Чесно, я не знаю. Вирішили: а може, зростеться? Не зрослось. Усе ж таки, нам важко тепер разом щось робити, усміхатись одне одному – дуже глибоко образи і претензії один до одного.
Образи, що тягнуться ще з часу розпаду?
Так.
У вас хоч колись виходило заробляти концертами на життя?
Нє. Ми ще й в свої попадали.
Це внаслідок трощіння апаратури?
Та ні… Просто ми ніколи не вимагали гонорари, просили тіко оплату за дорогу та пожерти. Ціль була не в грошах. У кожного з учасників була своя ціль: у когось музика і драйв, у когось – слава, у когось – ідея.
Як ставишся до того, що слухачі «Тостера» - здебільшого школярі?
Це тепер, раніше були не школярі:). Просто виросла та аудиторія, що слухала нас колись, і її зайняла інша… В нас зараз і Менсона, і Сепультуру, і грайнд-кор школярі слухають… Акселерація, ромашка!
Колись ситуацію в країні ви характеризували як "ні пива, ні футболу, один рок-н-рол". Що є і чого немає зараз?
Зараз? Зараз забагато модніків, модних течій (здебільшого з Америки) і молодь ломанулась туди… Рок-н-рол – це бунт, а не шмотки, модні танці, багато американських слів, веганство і подібне. Ми пішли по жирній бюргерскій темі, коли важливо не ірисити систему, а носити модні шмотки і вміти правильно мошитись.
Безпосередньо ваша музика була протестом? Протестом проти чого?
Хм… Чесно кажучи, я не можу сказати, що ми були цілковитим протестом, тому що в творчості потрібно було враховувати побажання всіх учасників. А жопу надирали тіко мені:). У «Тостері» була проблема: я хотів писати соціальну лірику, протестну і проблемну (так народились «Вбий депутата», «Планета мавп», «Негр з білазом» та інші), але гурт хотів робити «беззаботную музыку ниочем». Тому я не можу сказати, що Тостер був взірцем бунту. Хоча ми завжди підкреслювали свою антиполітичну та антицерковну позицію.
Багато людей вважає, що ви грали не панк, а попсу. Тобто комерцію. Виправдаєшся?
Мені по маку. Я ніколи не говорив, що ми граємо панк. Перед ким виправдовуватись, перед модніками? Нехай тоді покажуть мені хоч одну гривню, зароблену нами за всі роки виступів або за диски. Єдині нормальні гроші, які ми заробили, нам заплатили на наше десятиріччя. І суму назвав сам організатор.
Сьогодні молодь співає під гітару вашого «Скінхеда Васю» десь поміж «Другої Ріки» і «Бумбоксу». Не прикро?
Та хай співають. Хоч серед Кобзона і Ротару:))). Хто що де грає – то не моя справа. Я своє зробив, решту покаже час.
Скільки виступів грали п’яними і скільки тверезими? У відсотковому співвідношенні.
Ну, лілія, ти спитав! Коли ми починали і нам було по 17 років, я думав, що панк мусить бути тіко п’яний:))). Деколи мене на сцену виносили, публіка теж була відповідна. На сцені говнопанк і під сценою. З часом я підростав і починав розуміти, що треба тіко на тверезу голову казати щось і робити. Розслабитись можна і потім. Всього ми зіграли близько сотні концертів. Думаю, 30 на 70. 30 – п’яними. Року з 2003 я на жодному концерті не грав п’яним.
Якщо почнеться війна, "не будеш воювати, а краще будеш їсти"?
Буду воювати. Правда, таких, як я, вбивають в першому ж бою як м’ясо. Але воювати піду. І не тому, що мені потрібен той сраний Крим з його тюльпановими москальскими бабками та сраними татарами, а тому, що почнуть з нього, а закінчать танками у Львові. Для мене є мало речей, за які варто померти, але моя земля – одна з них.
Можеш згадати найекстермальніший ваш виступ?
Напевно, рокотека 2001 року. Вона була одразу після подій 11 вересня, десь через тиждень. Я вибіг на сцену в чорній масці і почав передавати привіт Бен-Ладену і дякувати за те, що винарцисив Штати. Заявив, що треба було ще лікарні і пологові будинки танками зрівняти. Тоді спочатку нам обрізали звук, потім світло. Але я не затикався і мене почали потрохи бити:). Ох там заворуха була! А потім на нас кричали всі організатори, якісь підараси з міської ради, з якогось відділу у справах роботи з молоддю, сказали, що на нас можна ставити хрест. Але нічо. А взагалі в нас майже кожен концерт відбувався на грані конфлікту чи то з організаторами, чи то з публікою, чи з охороною. Та то так. Бійки були часто на концертах.
На останок… А все ж, звідки таке прізвисько - Кумар?
Давно колись друзі назвали, бо я завжди ходив і співав. Всі сидять, п’ють портвейн, а я п’ю і співаю. Мене затикали, і я співав тихо. Виглядало, ніби я щось бубню собі під ніс. От і сказали, що я кумарю. А саме Кумаром мене назвав один львівський чувак – Бампер. Так і пішло. Тоді була ще золота фраза: “Кумар не от слова кумарить, а от слова запионил уже”:))).
Джерело: http://stepler.in.ua/news/62/show (с)
Автор: Світозар Кульчицький (с)