Роздуми на тему "мінливості життя"

Darksadness | 32 | Розділ: Творчість і мистецтво | 21 листопада 2009 14:21

Мінливість життя повільно стискає розум, для того щоб кожен мав можливість намалювати своїми сльозами безкрає серце журби. Зібрати жовті листки і підкинути їх до неба, зробити маленький човен, і пройти мільйони кілометрів, задля того щоб знайти воду, і передумати його відпускати у плавання, забрати собі, бо там похована праця всього життя, надія і горе.
Просити море робити безумні вчинки, не питатись нікого, не вірити туману, благати вічність помилувати кожну душу яка заблудилась і досі блукає серед гір, по вулицях, між високими будинками, у серці кожного заплутаного у свої переконання.
Чому будинки мовчать? Вони ж мають багато, що сказати, пізнання цього покриває голову щоденними муками. Вони бачили все, щастя, вбивство, руйнування мрії, і силою думки відновлення її.
Чому луди говорять? Якщо ліпше просто мовчати, і передавати сигнали діями, чи просто дивитись в очі тому, кому це найбільше зараз потрібно. Але в один момент, сісти на краю вікна, і голосно кричати, не зупиняючись, поки горло не почне пекти, і потім знову замовкнути, бо загубивши мову ти залишаєшся ніким, безликим небуттям.
А з кожним днем трава злісно посміхаються, їй кортить все сказати, але загубивши свої слова вона тихо шелестить. Цей шелест може бути різним, невтішно довгим і стійким , попереджуючи про небезпеку, п’яти хвилинним криком, і невпинним – роздумуючи про кожен зайвий крок, кожне топтання і спалення. Вогонь пожирає її, і тут сьогодні відбувається спалення відьми, зелені паростки намагаються боротись, але все марно, вони не в змозі подолати стихію.
І птах, увінчаний завданням не помирати в цю хвилину, рве свої крила щоб видертись з золотої клітки. Не в змозі летіти, він знаходить місце де ховається, і чекає роками. А коли перший помах крил підносить його в повітря, він забуває про все, про те як добре літати на зустріч вітру, купатись в проміннях ранкового сонця, просто злітає у небо, дивиться на покинуті місця, і складає свої поранені крила, тіло розрізаючи повітря летить до низу, і потопає у лісовому болоті. Для когось це маячня, а інші гордо дивляться крізь століття, віддаючи шану померлим…