7 жовтня 2009, The Prodigy у Києві. Як було.

Змучений Циба | 17 | Розділ: Події | 10 жовтня 2009 6:24

7-ого жовтня Prodigy вкотре дали виступ у Києві. Втретє виступаючи у столиці, легендарний гурт запрезентував окрім старого матеріалу купу всього нового в рамках представлення останнього альбому Invaders Must Die. Одразу хочеться сказати, шо 40-річні дядьки дають жару так настільки і так багато, шо мало далеко не усілякому рокєшному гурту то до снаги, і, тим паче, усім їм варто в The Prodigy багато чому повчитися.

Концерт самого гурту, який було заплановано на 20, відбувся фактично вчасно - десь перед 21:00, оскільки на розігрів організатори запросили маловідомого (бгаг, і слава богу) у нас російського ді-джея The Proxy (така собі фішка оргів). Сказати, шо з першого ж виходу гурту на сцену публіка почала усіляко вітати гурт - не сказати нічого. Той, хто там був, мав змогу це все побачити на власні очі і переконатися, шо The Prodigy здатні завести публіку "з пів-оборота". Неймовірно багате світло та 270-кіловатний звук роблять свою справу.

Одразу хочеться сказати, шо доволі цікавим є той момент, шо новий матеріал The Prodigy для концертних виступів, певно, є куди ліпшим, аніж старий, і в рази драйвовіший за своєю природою. Побачити легенд дитинства, зустрічі з якими очікуєш років 12-13, — шось воістину неймовірне. Перший вихід на сцену одразу всіх учасників: Ліема, Кіта і Максіма, включно з менш відомими учасниками як "живий" гітарист і "живий" ударник заставили таких як я буквально бризкати слиньми в очікуванні Шоу. The Prodigy не змусили довго вовтузитися публіку, і, буквально з першого квадрату зірвали дику і несамовиту реакцію, представивши наживо трек з останнього альбому — World's on Fire. За перші секунд 20 увесь Міжнародний виставковий центр несамовито дичів під вибух енергії треку. Breathe, який був зіграний наступним, важко визнати, але можна списати на пенсію, оскільки поруч із легендарності не має актуальності як такої. Та, співало купа народу, проте відчувалось, шо капітально бракує драйву, який був притаманний Breathe ше якихось років 12 тому із виходом легендарного The Fat of the Land. Це все я спостерігав з відстані 12-15 метрів до сцени.

Заповнити драйвову нішу наступним було суджено треку Omen, також із останнього альбому, який змусив увесь МВЦ наспівувати його від і до. Світло, звук, енергія, якою ділились The Prodigy з публікою перетворили Omen на один, без перебільшення, з найвизначніших треків в гігу. Poison, який був наступним, було виконано гірше, проте знову ж таки хорове виконання залом рефрену "I got a poison" витягнуло трек на рівень 1994-1997 років. Spitfire не залишив якихось надто позитивних моментів у спогадах: місцями надто перегружений басами звук не давав відчути усього звукового спектру композиції, ріжучи середні (вокальні) частоти. Warrior's Dance для мене став одним із відкриттів, оскільки аж ніяк не очікував від такого олд-скульного треку такої енергії. Максімове "all my Ukrainian warriors" робило із публікою шось неймовірне. Firestarter… Хех, хоч і агресивна електронна класика, проте час "гробить" такі треки, як це було і з Breathe. Закінчивши Firestarter, гурт абсолютно плавно (навіть в плані тональності) перейшов у Run with the Wolves, який для мене став котрим вже відкриттям. Те, шо робилось на сцені та у фанзоні — важко описати. Стільки драйву і шаленої енергії потрібно берегти на пізніше.

Voodoo People — нічого не скажеш, канонічна класика The Prodigy, за якою гурт впізнають навіть бабці. Було зіграно якийсь едіт, який зовсім був не подібним на альбомну версію. Omen Reprise. О, це вже зовсім інша історія. Ше один трек із Invaders Must Die, свого роду мелодична можливість перепочити прихильникам перед тим, шо буде далі. Omen Reprise наживо за такого потужного звуку звучить шалено красиво і шалено прекрасно. Invaders Must Die — один з найбільш очікуваних мною треків був безсовісно спаскуджений Ліемом дивним (як мені здалось із фан-зони) бітом, який мало того був доповнений барабанщиком. Знову ж, не було чути середніх частот. Diesel Power — таке враження, Максім вирішив продовжити справу Omen Reprise, але уже без мелодики та з надзвичайно жорстким басом. Smack My Bitch Up… Ніколи би не подумав, шо навіть мене цей, улюблений навіть сільським бидлом, трек може змусити відчути стільки позитивної енергії. Смішним здалось те, шо Максім, намагаючись попросити народ присісти, разів 6-7 повторив одну і ту ж фразу: "everybody get down". Мало до кого це доходило, тому коли після цього треку The Prodigy пішли (а як виявляється, "пішли" зі сцени — причому таке на кожному концерті в турі) зі сцени, здалось, шо українська публіка їм не дуже.

Народу, який хотів своїх кумирів на сцені ше, ше і ше, не важко було горланити "про-ді-джі" впродовж короткого часу. Знаючи, шо їх все ж покличуть назад, The Prodigy вийшли на сцену і зіграли новий, вкотре олд-скульний, трек Take Me to the Hospital, який також можна прирахувати до одного із найграндіозніших номерів виступу. Out of Space… Боже, я цього треку чекав увесь час, за який є прихильником гурту. Старий семпл із ше старішої реггі-пісні Макса Ромео перетворив МВЦ на справжній хор. Це було божественно. Божественно, коли увесь МВЦ а-капельно, уже після завершення аудіо-ряду самого Out of Space на самому вступі в другий куплет, почав співати I'm gonna send him to outer space - find another race. В певний момент здалось, шо я пущу скупу чоловічу сльозу від цієї ейфорії, на яку чекав немислимо довго. І я не збрешу, коли скажу, шо самим виконавцям цей хор із різношерстих людей надзвичайно сподобався, бо… Бо тому, шо вже прощаючись з Києвом, "рогатий" Кіт Флінт зупинив Макса і Ліема, а Ліем, в свою чергу, буквально добив (я серйозно) МВЦ останнім джангловим треком на біс — Comanche (The Big Gundown). Під час виконання останнього треку деякі знесилені шанувальники втрачали навіть свідомість. Останні квадрати Comanche, і Легенда прощається з Києвом під звуки Stand Up. Певно, до наступного разу.

Хочу також сказати, шо очікуваного від організаторів гардеробу не було, як і не було організованого входу на захід. До МВЦ впускали лише у два проходи, шо створювало просто неймовірні незручності у тисняві, яку утворювала бикота з правого та лівого "флангів". На концерті були присутні Положинський, якого я особисто не бачив, і хтось із ОЕ, якого я також не бачив. За словами очевидців, Положинський, перебуваючи у фан-зоні, мало чим відрізнявся від інших "навіжених" шанувальників The Prodigy. Накурених і закинутих людей на заході також не бракувало, але особливі "кадри" доставляли народу немало лулзів, видираючись на вентиляційну трубу, а потім падаючи з 3-метрової висоти, або бігаючи по залу після концерту з диким плачем. ))) Та, і особисто мене вразила присутність дівчинки на інвалідній калясці в фанзоні. Знову ж, за словами очевидців, її якимось чином пропустили до сцени, і Кейт Флінт зі сцени під час Poison (вроді, тоді?) спустився зі сцени, аби стати перед нею на коліна. Мені якось дивно таке очікувати від The Prodigy, але факт залишається фактом.

Ті, хто вже бачив фоторепортажі, читав різні звіти, ви не відчуєте усього того, шо там було насправді. Одним словом, не побачивши ТАКЕ, ви справді багато втрачаєте, навіть не відчуваючи жодної прихильності до цих монстрів електронної музики. Тому я би насильно порекомендував таке дійство усім. Без винятку, усім.

Хто із сайту був ше крім мене?