"ІНУЛА": концерт, який мене вразив!

Давач | 0 | Розділ: Новини | 21 березня 2005 14:23

На концерт запорізької "Iнули" (екс-"Мері Джейн") в київському клубі «Торба» я спеціально приїхав зі Львова. Київські друзі дивувались такому «пілігримству» :)), а я вперто їх запрошував прийти на концерт невідомої їм групи.

---

На живо Інулу (до речі, наголос - на «у») я ніколи не чув, але завдяки їхнім демо-записам група одразу стала однією з моїх улюблених. Отже від концерту в мене дуже багато очікувань, ба, навіть побоювань, що розчаруюся… Але вже під час саунд-чеку я отримав такий заряд позитивних емоцій, що далека дорога миттю себе виправдала. Справа в тому, що вокалісти Руслан і Альона напрочуд комічно вміють настроювати мікрофони: як кажуть в народі, просто «гонять».

Сам концерт хлопці почали з імпровізаційного інтро без вокалістки Альони: ритм-секція плюс гітарист Руслан на вокалі. Нагадалися Tool, і старі-добрі ґранджові гурти. Для початку дуже багатообіцяюче. А потім на сцену вийшла Вона…

Уявіть собі на роковій сцені поміж кумедними хлопцями в не менш кумедних шапках з бамбонами і косичками маленьку дівчинку (на вигляд, років 13-ти) в прозорому салатовому платтячку… У багатьох виникла цілком природна скептична реакція: «Ну-ну, і що ж вона зможе? Їй би пристойніше одягнутися, і до школи за парту, а не на рок-сцену…». Далі послідував потужний драйвовий вступ, «наша дівчинка» підійшла до мікрофона, обережно взяла кілька нот (наче «проба ґрунту» - чисто, приємно), а потім, плавно відсуваючи мікрофон від горлянки, взірвала зал потужним ґроулінговим криком: «Йоу!!!». Людям в залі буквально «повідпадали щелепи». Ще кілька таких ґроулінгових випадів, перемішаних з одинаково потужним вокалом Альони як в низькому, так і верхньому регістрах, та підсилені підспівуванням Руслана - і Інула завойовують весь зал «Торби». Ритм-секція не претендує бути на першому плані, а просто справно виконує функцію машини - основи, за якою (точніше, «перед») вокалісти - як за кам’яною стіною. Описувати музику Інули - завдання невдячне. Краще один раз послухати, ніж сім прочитати.

Мої київські друзі по черзі з відкритими ротами підходять до мене, зізнаються, що вагалися в таку прикру погоду виходити з дому на концерт «якоїсь Інули», але зараз визнають, що «в Києві ніхто так не грає», і «це - нове слово для київської сцени, яка їм давно приїлася». Радість на їх обличчях і мені принесла приємність, навіть гордість за те, що відкрив їм щось нове.

Цілий концерт в мені боролися 2 бажання. Перше вимагало сидіти і уважно спостерігати за тим, що Інула витворяють на сцені (бо подивитись таки було на що!), а друге тягнуло за ноги до танцю, бо всидіти на місці дійсно було неможливо. Зрештою, довелось в міру можливого поєднувати ці бажання. Загалом група відіграла 20 (!) речей, і а після цього ще тричі виходила «на біс», щоб задовольнити спрагу публіки. Повний аншлаг, так би мовити… :)))

Здавалось би, що спільного з Львовом має концерт запорізької групи в Києві… Нехай це стане рекламою Інули, яку я тепер зобов’язаний привезти до Львова, бо й тут ніхто так не грає. Сподіваюсь, ви заінтриговані…