Прискіпливо оглядаємо Dalai Lama – “The Sixth Turtle”

Nikman | 83 | Розділ: Інше | 17 січня 2009 1:31

До завершення минулого року львівські інді-рокери Dalai Lama тишком-нишком видали свою дебютну платівку “The Sixth Turtle”. І все може б так і загасло десь у околі Західної України, якби платівка не видалась такою вдалою, а за кілька місяців до того хлопаки не стали одним з відкриттів українського фіналу “The Global Battle of The Bands”.

Слухаючи кружальце важко збагнути, що ця музика записана не десь за шенгенським муром, а кількома студентами у одній з львівських студій. Результат тепер може надовго оселитися у плейлисті поціновувачів Radiohead, Mars Volta, Tool, Mogwai та іншого непростого року. Одинадцять треків альбому увібрали у себе і те актуальне, чим дихає інді сьогодні, і власне обличчя Dalai Lama, яке вони творили за три роки існування.

---

Розпочинають платівку – Бантики. Динамічне награння, що атмосферою нагадує Mars Volta (згрубша можна порівняти з треком Inertiatic Esp з альбому De-Loused In The Comatorium з подібним гітарним інтро), слухається за один подих і вразить тих хто почує групу вперше. Пісня розпочинається прозорим брязканням гітари та барабанів, що різко зривається у щільну звукову стіну. Проте не встигаєш огледітись, як вона розчиняється і знову збирається у міцний клунок вже до завершення. Експресивність у поєднанні з пост-роковим психоделом та фірмовими вокальними розкладки у дусі Muse залишать байдужими хіба зовсім зашкарублих експонатів.

Видається на те, що першою частиною група взялася швидко і безболісно настромити слухача на динамічні треки, вдало апробовані на концертах. У Sparkles ініціативу перебирає другий вокаліст, тож пісня одразу слухається по-новому. Проте тут вже не має такої яскравої динаміки, як у Бантиках. Вже перша хвилина відкриває всі карти про те, що буде далі: спершу введемо слухача у транс акустичною гітарою, далі наженемо драйву і знову по колу з наростанням до завершення. А хотілось би несподіванок…

Апогей динамічності припадає на другий забійник альбому – Disco. Насичене по самі вуха награння проявляє усі можливості двоголосся Dalai Lama. Рефрен «Do you like my disco» обіцяє на довго засісти у вуха слухачів.

Tool… тьфу… Cosmos! Мейнард плаче, а наслідувачі «тулу» в Україні скромно ховаються в куточок. Хоч «фірмове» завивання гітари на 30-х секундах космосу і «злизане» з The Pot (Tool - 10000 days, 2006 року), де той самий ефект чуємо десь так на секунді 49-50-й, а рвана манера співу перегукується з манерою Мейнарда на тому ж альбомі, все ж пісня міцно засідає у голові, а слухати її хочеться знову і знову. Схожість з Tool у цій пісні нівелює власна харизма Dalai Lama – трек звучить дуже свіжо, а на живих концертах відправляє слухача у той же космос.

Audrey Hepburn – ще один хіт, який міцно засів у голову, ще до видання платівки, позаяк став її першим і єдиним синглом. Пісня продумана до найменших деталей. Меланхолійний настрій чимось нагадує дух славнозвісного рейдіохедівського «Ok Computer», проте слухається дуже по-сучасному. Музиканти тут витиснули усі можливості своїх гітарних процесорів та звукотвірницьку фантазію. Чого лише вартує партія «клавішних» зіграна гітарою та хаос наприкінці композиції!

Далі платівка все більше відкриватиме спокійну складову Dalai Lama. Prison дає перепочити після динаміки перших треків. Розмірена ритм гітара і монотонні барабани складають кістяк треку на який без зайвої метушні розгортаються тіло й душа награння. Можна провести далеку аналогію з рейдіохедівським Scatterbrain з платівки Hail to The Thief. Щоправда у ламівців пісня вийшла на порядок динамічнішою.

Довго спати нам не дадуть. Фанкова Spirulina розпочининається рефреном «I feel you wanna dance», а у серці треку славнозвісний хіт 80-х “Relax don’t do it ” від Frankie Goes To Hollywood. Чекати ж від пісні чистого фанку не раджу, а те, що хлопці зробили з «релаксу» може бути окремою причиною для того, щоб купити платівку! :) (Щоправда, не зрозуміло куди з 2 хвилини і 17 секунди тут ховається бас? Сумно нам без нього… Особливо коли барабани не закликають нас до того доброго, що буде далі…)

Пост-рокова Whales розгортається з ламаних барабанів до яких мало-по-малу додається уся група. Чудовий атмосферний трек, що міцно тримається за один і той самий ритм протягом усієї пісні… Особливо тішить несподіваний крик на 4 хвилині і 30-й секунді. Він повертає розслаблену увагу до деталей звуку, а особливо до барабанів, які й далі крокують у тому ж дусі, не залишаючи шансів перевести подих…

Sportloto - неймовірна пісня платівки! Україномовний трек, який зазирає у нашу злободенну реальність. Не слід очікувати тут філософських текстів і тонн словесного непотребу. Все значно простіше - «Три-чотири, я виграв дві квартири!». Зігране це все у формі добротного пост-року з експресією та динамікою притаманною групі.

До близького завершення нас готуватиме Gales - могваївська розміреність в купі з ламаними і чіткими барабанами. Ми вже нікуди не поспішаємо, ми вже багато почули і можемо перепочити та подихати прозорим звуком. Продумана до кожного удару пісня могла би стати вдалим завершенням платівки, але…

Michael Jackson Knows навіщо на диску знадобився ще один трек. Неподобство розпочинається вже з вступу басу, а далі дослухати пісню до завершення вартує все більших і більших зусиль… Композицію можна відзначити хоча б тим, що вона ввібрала у собі усе банальне, що не потрапило до попередніх пісень. Таке враження, що хлопцям ніхто раніше не сказав, що цього треку сюди не варто пхати. Навіть не те, що сюди не варто пхати. Такого в принципі не варто грати… Це вже давно зіграно кожною третьою підвальною групою, що прагне грати пост-рок. Засмалені пост-рокові мелодійні брязкання, які плавно переїжджають у трохи цікавіші, але теж не першої свіжості дісторшенові квадрати. Навіть не віриться, що таке могли видати автори перших 10 пісень…

Проте, попри всі жахи останнього треку не варто поспішати перемикатися знову на початок. Не все так погано у нашій хаті. Спершу у якості прихованого треку ми можемо насолодитися чудесами сучасної техніки і послухати радіоточку записану прямо з звукознімача гітари, а далі нас чекає дещо неймовірне! Чарівне і патологічне інтелігентне застілля, влаштоване на завершення платівки, дає грунт зрозуміти, що в хлопців ще достатньо неадекватності, щоб зліпити докупи не одне хороше кружальце. Після такого хочеться жити :)!

У підсумку Dalai Lama - The Sixth Turtle є чи не найцікавішою українською альтернативною платівкою останнього року і може сміливо розглядатися під грифом «Must Have». Її в прямому розумінні хочеться заслухати до дір, позаяк щоразу увага знаходить щось нове. З українських платівок так довго в моєму плейлисті жили хіба «Болєзні Пєвчіх Птіц» від “Фактично самих”, “Werewolf” і “Face reading” від “Esthetic Education” та “Fragments of Sleep” від Надто Сонної.

З вірою у майбутнє ставимо хлопакам 9 з 10!